Україна найкраще показала, які дурні страхи Кремля - Reuters

Якщо вірити російським чиновникам, то причиною, з якої люди бояться можливих дій Росії, є русофобія - ірраціональний страх перед усім російським.
Про те, чому русофобія стала популярним аргументом проти Заходу, і де міститься основний центр цієї проблеми, розповів берлінський журналіст Люціан Кім в колонці для Reuters, переклад якої зробив ONLINE.UA.
У лютому міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров піддав різкій критиці «моду на русофобію в деяких столицях» під час свого візиту до Німеччини. Після цього міністерство оборони РФ звинуватило генерала Філіпа Брідлава в русофобії. Головнокомандувач ЗС США в Європі підтвердив, що Сполучені Штати і їх партнери є союзниками в «стримуванні Росії зараз і готові боротися і виграти, якщо це буде необхідно», після того, як Кремль здійснив військовий наступ в Україні та Сирії.
Слово «русофоб» стало зручним ярликом, для кожного, хто не згоден з агресивною поведінкою президента Росії Володимира Путіна у внутрішній і зовнішній політиці. Ти не критикуєш авторитетного лідера і його непослідовну політику; ні, ти нападаєш на російську націю.
Російські державні ЗМІ штампують звіти про те, як вороги невпинно прагнуть ізолювати країну, коли, насправді, самі дії Путіна відгороджують Росію.
Коли я вперше відвідав Москву 25 років тому, будучи ще студентом, Радянський союз доживав свій останній рік існування. Кремлівський реформатор Михайло Горбачов починав відкривати країну після більш ніж семи десятиліть комунізму, а росіяни були щасливі знову стати частиною решти світу. Доброзичливість, цікавість і надія були переважаючими почуттями як серед росіян, так і серед американців. У сім'ї, яка мене приймала, в вітальні навіть був портрет тодішнього президента США Джорджа Буша.
Холодна війна, нарешті, закінчилася. Я був зачарований паралельним світом, який існував за "Залізною завісою", і шокований тим, у яких злиднях жили люди. Пізніше, будучи журналістом в Москві, я познайомився з десятками росіян, які радо приймали мене в своїх будинках і серцях. Звичайно, допомагало те, що я відчайдушно намагався говорити по-російськи. Але ніколи не було недоліком те, що я американець. Часто це навіть було перевагою.
Мій початковий інтерес до Росії привів до бажання вивчити і інші країни колишньої Радянської імперії - Україну, Польщу, країни Балтії, Центральної Азії республіки. І хоча антиросійська риторика здешевила політичний дискурс цих місць, російська мова все ще широко використовується, або добре зрозуміла там. Беручи до уваги їх складну історію відносин з Росією, країни Східної Європи розглядали членство в НАТО як розсудливий захисний захід. І несподівана атака Путіна на Україну довела, що вони мали рацію.
Для мене дурість розмов про русофобію стала найбільш очевидною в Україні. Для більшості моїх українських друзів російська мова є основною, і у багатьох батьки або інші родичі - росіяни. Вони бояться не Росії, а її реваншистських настроїв, самодержавного уряду.
Суть проблеми відносин між Росією і її колишніми державами-сателітами полягає в тому, що основною рушійною силою за незалежність, яка привела до розвалу Радянського союзу, був націоналізм. Естонці, литовці і грузини знали, хто вони і чого вони хочуть: власну країну.
З російської ж точки зору, це виглядало так, ніби їх сусіди залишають їх. Росіянам не потрібно було звільнення від СРСР - вони просто одного разу прокинулися, оточені його ідеологічними руїнами. Не дивно, що російський націоналізм сьогодні виглядає як сплутана суміш монархії, православного християнства і комунізму.
Привабливість русофобії заснована не тільки на невдоволенні розпадом імперії. Вона також заснована на незадоволенні тим, що західна модель управління країною виявилася більш привабливою.
Путін, який вже 17-й рік перебуває при владі в РФ, зайнятий тим, щоб режим вижив. Це одна з причин, чому Кремль так старанно працює над дискредитуванням ліберальної демократії як системи управління. Говорити росіянам, що потрібно боятися Заходу, тому що він ненавидить Росію - це спосіб відволікти населення від недоліків диктатури.
З мого найпершого візиту в Росію в 1991 році росіяни запитували мене, чому я вирішив вчити їхню мову і подорожувати по Пакистану. Люди не розуміли, як американець, у якого немає коренів в Росії, може бути зацікавлений в їх країні.
Моя відповідь була проста: милозвучна російська мова, багатство російської літератури, широта географії країни і різноманітність її народів. Це все те, що самі росіяни називають "російською душею" - це благородство духу і вміння імпровізувати в важких ситуаціях.
В їх хвастощах нового «Русского мира», який спокутує очевидні приниження минулого, нинішні російські правителі виставили на загальний огляд власні страхи. В процесі цього вони упустили найбльш колосальний ресурс - це не нафта і не газ, а величезна м'яка сила Росії, її «гуманітарна зброя».
За іронією долі, найбільші русофоби займають найвищі політичні посади в Росії. Це люди, які вірять в аргументи, що росіяни не дозріли ще для реальної демократії, і ними може керувати тільки сильний лідер.
Русофобія є не міжнародною проблемою, а внутрішньою.