Події останніх тижнів створюють небезпечну ілюзію стабілізації
ситуации на Донбассе. Є підстави вважати, що Росія саме цього і добивається, оскільки в Кремлі вважають, що у них є значна перевага в часі, який Володимир Путін і його оточення мають намір використовувати максимально ефективно.
Україна вже третій рік живе в умовах гібридної агресії, однак далеко не всі її громадяни вирвалися з формату "зрада-перемога" в оцінці того, що відбувається всередині нашої країни і біля її кордонів. Росія має серйозну перевагу: її напад на Україну був продуманим, підготовленим, але призвів до виконання далеко не всіх поставлених цілей. Той факт, що Україна вистояла в украй складному для неї 2014-му, вже зламав плани Путіна щодо усунення конкурента на пострадянському просторі. Але переконувати громадян країни, що пережила Першу і Другу світові війни, які сьогодні часто борються за виживання, далеко не завжди легко. До речі, у багатьох країнах Європи визнають, що втрати, яких зазнала Україна за два з половиною роки конфлікту, змусили б їх політиків шукати компроміси з агресором.
Протистояння з Росією дозволило Україні накопичити унікальний досвід, який може бути цікавий багатьом європейським країнам з однієї простої причини: метою Кремля є не тільки встановлення контролю над нашою країною, а ще й ослаблення, а то і розпад Європейського Союзу, здатний наблизити міжнародні відносини до звичного для Москви формату біполярного світу. РФ сьогодні намагається постати в очах світової спільноти якщо не білою і пухнастою, то досить конструктивною, звідси і здаються абсурдними мільйонам українських громадян заяви офіційних представників Росії про непричетність до бойових дій на Донбасі і готовність стати посередником в переговорах України з сепаратистами. Росія в світі відома краще, ніж Україна, і користується цим максимально активно. У Кремлі розуміють, що перевагу в інформаційній сфері потрібно нарощувати, і це навіть важливіше, ніж поставки зброї і бойової техніки сепаратистам на Донбасі.
Путін, судячи з усього, розраховує пересидіти західних лідерів і дочекатися нових учасників переговорів - більш погідливих і здатних на діалог з ним. На відміну від західних і українських політиків, російський президент практично не залежить від волі виборців, тому може дозволити собі чекати нових партнерів для переговорів замість тих, які займають неконструктивну, з точки зору Кремля, позицію. Напевно, з боку це нагадує карткову гру, під час якої досвідчений шулер підбирає необхідний розклад.
Тому в Росії не проти перемоги Дональда Трампа в президентських перегонах в США, впевнені, що навесні свою посаду залишить французький президент Франсуа Олланд, поступившись більш проросійськи налаштованому політику, а Ангела Меркель може відмовитися від нової сутички за пост канцлера. У демократичній державі у виборців накопичується втома навіть від успішного політика, і Німеччина - не виняток. Відсутність чіткого бачення майбутнього алгоритму розвитку Європейського Союзу також грає на руку Кремлю.
Нагадаю і про існування загальноєвропейської проблеми, з якою ЄС поки не в змозі впоратися: фактора біженців з країн Африки та Близького Сходу. Так, Євросоюз прийняв мільйон біженців без особливих соціальних потрясінь, але внутрішня напруга в Старому Світі відчувається і продовжує накопичуватися. Країни Вишеградської четвірки (Польща, Угорщина, Словаччина і Чехія) не мають наміру приймати біженців, більш того, збираються узгодити свою міграційну політику. Фактор біженців є одним з ефективних інструментів розхитування загальноєвропейської єдності. Так звані Стара (Західна) і Нова (Центральна) частини Європи важко знаходять спільну мову з проблемних питань.
Спостерігається і постійне збільшення чисельності бажаючих відновити відносини з Росією до докризового рівня. Москва використовує звичну тактику "розділяй і володарюй", прозоро нагадуючи навіть не про економічні преференції, а обіцяючи очевидну вигоду. Структура російського експорту (енергоресурси, наприклад, так і не стали об'єктом санкцій з боку ЄС) і імпорту (з Європейського Союзу в Росію надходять товари з високою доданою вартістю) дає підстави Кремлю раз по раз робити європейським політикам пропозиції, від яких важко відмовитися. І в основі зацікавленості - не тільки їх особисті інтереси: Росія готова піти на зростання ВВП в європейських країнах, аби домогтися зняття надзвичайно болючих для себе санкцій.
Буде недалекоглядним забути про ще один важливий чинник - високий ступінь інтегрованості російських агентів медіа-впливу в загальноєвропейську інформаційну палітру. Йдеться як про канал Russia Today, так і про різноманітних представників європейської преси, які обслуговують інтереси Кремля під соусом забезпечення різних точок зору і об'єктивності. На їх спонсорування в Москві не шкодують коштів.
Висновок буде не надто оптимістичним: Росія вирішила, що може дозволити собі не форсувати підпорядкування України, але навряд чи відмовиться від розхитування ситуації всередині нашої країни і подальшого розхитування стабільності всередині ЄС. Путіну необхідно створити картинку, що дозволяє в діалозі з Заходом аргументовано повторювати тезу про "failed state" під синьо-жовтим прапором, не варту підтримки західних партнерів. Уже в наступному році російський президент готується спілкуватися з новими ключовими політичними гравцями Заходу. Україні ж необхідно цю паузу використовувати для реформування країни і зміцнення своїх позицій, донесення до європейців власних вражень жертви гібридної агресії.
Євген Магда, політичний експерт, спеціально для ONLINE.UA
