Війна чи мир: на Заході дали прогноз дій Путіна на Донбасі

Одним із найнебезпечніших моментів майже дворічної війни в Україні залишається непередбачуваність тактики Росії. Незважаючи на неодноразовий вираз підтримки мирного процесу, передбаченого Мінськими домовленостями, і визнання суверенітету України над сепаратистськими "Донецькою і Луганською народними республіками", нинішні дії Москви на сході України більше виглядають як спроби швидше стабілізувати угруповання бойовиків, ніж підготувати їх до ліквідації.

Про це в своїй аналітичній доповіді під назвою "Суперечливі сигнали Росії на сході України", переклад якої зробив ONLINE.UA, пише старший радник Міжнародної кризової групи (International Crisis Group) зі штаб-квартирою в Брюсселі з питань України і Росії Пол Куїнн-Джадж.
Режим припинення вогню на Донбасі, узгоджений в Мінську в лютому 2015 року, почався лише з вересня, а в зв'язку з мінімальним прогресом імплементації цих домовленостей ситуація залишається нестабільною, і десятки тисяч військових стикаються віч-на-віч на 500 км лінії розділу. Тим, хто живе в регіонах, керованих сепаратистами, залишається тільки гадати, що ж їх чекає в майбутньому. А починаючи з середини 2014 року, у військових діях загинуло вже близько 10 тисяч осіб, відзначає аналітик.
З іншого боку, Кремль розглядає рух України до ЄС і НАТО як серйозну загрозу власній безпеці, а повалення колишнього президента Віктора Януковича в 2014 році - як західну кампанію, спрямовану на ізоляцію Росії. В результаті президент РФ Володимир Путін хоче, щоб Україна залишалася втягнута у відкритий і тривалий військовий конфлікт з метою в кінцевому підсумку повернення країни в сферу впливу Москви.
Може трапитися все, включаючи більш серйозні бої. До тих пір, поки не з'являться чіткі позитивні зміни в російському підході, міжнародне співтовариство повинне будувати свою політику щодо Москви, виходячи з цього припущення. Великі російські підрозділи вже двічі вели бої в Україні, навіть під час мирних переговорів у лютому 2015 року (в районі Дебальцево, - ONLINE.UA). Москва знову може вдатися до подібних дій, якщо інший, менш помітний підхід в підтримці бойовиків Донецька і Луганська в затяжному конфлікті зазнає невдачі.
Якби Москва хотіла показати, що вона підтримує мінський процес, то досить було б відкликати своїх військових з території так званих ДНР і ЛНР, а також прибрати збройні сили, що перебувають на російському боці кордону з Україною, всього в декількох годинах їзди від лінії розмежування (сил АТО і бойовиків). Такий тихий хід був би значним показником для України і Заходу серйозних намірів Росії щодо Мінських угод.
Припинення поставок військових припасів бойовикам було б таким же серйозним кроком і без публічних втрат, оскільки РФ все ще заперечує факт самих поставок.
Законопроект в $1 млрд
Ставлення Росії до ДНР і ЛНР різко змінилося восени 2015 року. Куратори в регіонах були змінені на офіцерів ФСБ, без пояснень Москва почала виплати пенсій, соціальних і військових допомог - того, на що російська влада, за їхніми словами, раніше не мала коштів.
Те, що організації тепер виплачують пенсії, державні зарплати і соцдопомогу грошима, які йдуть з Москви, - крок досить серйозний як політично, так і соціально. Раніше сепаратисти говорили, що втручання Росії буде мінімальним, і тільки в разі воєнної чи гуманітарної кризи. Але вкладення Москви в пенсії, допомоги і зарплати в Східній Україні, ймовірно, перевищують $1 млрд на рік.
Крім того, Москва прийняла рішення щодо ватажків сепаратистських угруповань, незважаючи на їх неоднозначне становище серед бойовиків. Це все веде до створення двох "політичних партій" в ДНР - "Оплот Донбасу" під керівництвом ватажка ДНР Олександра Захарченка і "Донецька Республіка" на чолі з бездоганно лояльним до Москви Денисом Пушиліним - які нічим, крім імені, не відрізняються. Це свого роду підготовка до виборів, які повинні відбутися, згідно Мінським домовленостям.

Замінне керівництво
Сепаратистські ватажки визнають, що вони прийшли до "влади" в результаті випадкового вибору і перейшли в сферу політики і вакуум безпеки, створені в результаті падіння Віктора Януковича і подальшого паралічу перехідного українського уряду. Сепаратисти, пов'язані, в тому числі, з колишнім українським президентом, керувалися єдиною ідеологією, а змішаними мотивами: неприйняття "анархії" Майдану, глибока підозрілість стосовно будь-якої пострадянської влади країни, рефлексивні проросійські настрої і опортунізм. Їх різноманітність, фрагментація і недовіра, поряд з майже повною відсутністю політичного або адміністративного досвіду, вже перешкоджали появі функціональних політичних партій на окупованому Донбасі. Зараз же це відбувається з подачі Москви.
Єдине, що об'єднує ватажків бойовиків - те, що Росія вважає їх витратним матеріалом. Донецьк і Луганськ ніколи не були головною метою Москви. Протягом двох місяців після повалення Януковича Москва сподівалася на повстання в інших "історично російських" територіях на сході України і була дуже розчарована, коли цього не сталося. Навіть самі проросійськи налаштовані сепаратисти відкрито заявляють, що підтримка з РФ може припинитися в будь-який момент. Вони сподіваються, що це не так, але не виключають такого варіанту і називають це питання "складним" і "слизьким".
Ватажки ДНР і ЛНР визнають, що їх роль дуже обмежена, вони повністю виключені з процесу прийняття рішень по реалізації Мінських домовленостей - Москва контролює "кожну фразу, кожну кому", говорить один з представників так званої "влади" в ДНР. Москва веде тривалу гру: іноді невеликі сепаратистські групки є корисними, іноді відволікають увагу, але головною метою є повернення всієї України в сферу впливу РФ.
Публічно наполягаючи на тому, що політичний і військовий вплив Москви є мінімальним, ватажки ДНР часто визнають свою повну залежність. Олександр Ходаковський, так званий "секретар" Ради безпеки ДНР", в недавньому інтерв'ю говорив про постійні зусилля керівництва щодо забезпечення збалансованості бажань населення Донбасу і "вищих політичних сил", під якими він мав на увазі РФ. Він також сказав, що "матеріальна підтримка" Росії становить 70% бюджету ДНР. Багато спостерігачів і офіційні особи вважають, що насправді це 90%. Ще один з ватажків бойовиків сказав, що Росія надає все, висловлюючи розчарування у зв'язку з відсутністю вдячності від громадськості: "Вони не розуміють, хто надає газ для опалення, паливо для транспортних засобів, гроші на основні товари. Як, вони думають, ми протрималися минулу зиму і переживемо цю?"
Російські військові - це ключ до виживання ЛНР і ДНР. Після того, як Володимир Путін нещодавно визнав обмежену присутність російських військових на сході, один з найбільш поінформованих проросійських активістів Олександр Жучковський порушив мовчанку і коротко виклав центральну роль регулярної армії:
«Це даність, що прем'єр-міністри і міністри оборони ЛНР/ДНР не приймають ніяких ключових (військових) рішень. Командування військовим корпусом, військовою розвідкою, плануванням, постачанням військ боєприпасами і пальним все в руках «людей, які вирішують певні питання», як сказав би Путін ... і треба також розуміти, що сотні таких людей - кадрові військові і розвідники (в тому числі високопоставлені) ризикують життям, і багато хто з них вже помер».
З іншого боку лінії поділу українські фахівці з безпеки і військові визнають, що вони більше спостерігачі, ніж учасники нинішнього етапу конфлікту.
"Все залежить від однієї людини - Путіна", - сказав видатний український аналітик з питань безпеки. Українська сторона може тільки дивитися і намагатися вгадати, що планує Росія. Реорганізація Росією "військових" ДНР і ДНР, за його словами, швидше за все, спрямована на створення великих, добре обладнаних "прикордонних військ", з вражаючими ресурсами, якщо Росія вирішить залишити угруповання діючими протягом ще декількох років.
Цивільні: жертви, спостерігачі чи співучасники?
Немає точних даних опитувань громадської думки населення або сепаратистів. Часткова інформація і фрагменти розмов з місцевими жителями дають можливість припустити, що у сепаратистів не така велика підтримка, але ставлення до них буде поліпшуватися, якщо вони продовжать відчувати, що Київ про них "забув".
Популярним настроєм, за словами місцевих жителів, є "якомога більше уникнення контакту з режимом". Населення ділиться приблизно на три частини: за режим, проти нього і нейтральні. Сильний просепаратистський сектор - це пенсіонери, сільські жителі і некваліфіковані робітники; середній клас, як правило, тримає дистанцію.
Економічні труднощі і фінансові обмеження ризикують посилити відчуття, що Київ списав з рахунків ці регіони. Це може ще більше ускладнити майбутню реінтеграцію регіону в єдину Україну. Українському уряду терміново потрібно розробити тривалий сценарій для вирішення цієї проблеми.

Тактика, стратегія, і фаталізм
Вище "керівництво" ДНР і ДНР пильно стежать за найменшими змінами в посилах від Москви. У найближчій перспективі, вони впевнені, що будуть захищені в разі атаки українських військ. Багато хто вірить, що Путін застеріг українського президента Петра Порошенка в середині 2015-го, що російська реакція на застосування сили з боку України буде приголомшливою: «Ми дійдемо до Києва». Але вони не мають уявлення про подальшу свою долю.
«Наші куратори не можуть пояснити одного - що відбувається в Кремлі. Вони самі не знають», - сказав один з ватажків бойовиків.
Особливо обізнані аналітики вважають непрозорість намірів доказом того, що Москва поки не домовилася про вихід зі східної України. Поділ в Кремлі з питання України проявляється в відсутності політичної і військової координації. Різні представники "кремлівської верхівки" борються один з одним, вважає один з аналітиків. І Москва, і Київ хотіли б уникнути цієї ситуації, але "повинні бути в змозі запропонувати своїм людям ілюзію перемоги".
Є свідчення того, що Москва розглядає кілька варіантів одночасно, і це в стилі Путіна. Імпровізація є характерною рисою його політичних рішень. Деякі видатні російські аналітики вважають, що він не тактик або стратег, а фаталіст, який приймає сміливі, але необґрунтовані рішення, не будучи повністю впевненим, до чого вони призведуть.
Публічна підтримка Мінських домовленостей неухильно слабшає в Києві, про що свідчать проведені в листопаді опитування - всього 16,1% респондентів позитивно ставляться до Мінських угод, в порівнянні з 34%, які показали опитування в березні 2015 року. Українські політичні лідери усвідомлюють, що міжнародна увага змістилася з їх конфлікту на Сирію, і побоюються, що консенсус ЄС на користь санкцій проти Росії закінчиться в найближчі півроку, хоча провідні західні дипломати кажуть, що США і ключові західні лідери неухильні в рішенні про їх збереження.
Суперечливий тиск
Повна імплементація Мінських угод може дозволити Москві з гідністю покинути схід України. Але це зажадає від РФ ліквідації сепаратистських угруповань і відмови від політичного подразника для Києва, яким Росія сподівалася уповільнити політичні та економічні реформи в Україні.
У припинення конфлікту, втім, є свої позитивні сторони для Росії. Прихильники Москви залишаться під контролем і постійно тиснутимуть на український уряд. Ситуація на межі війни і миру дозволить Києву впроваджувати реформи, але буде вигідною для місцевих корупціонерів - багатих сепаратистських лідерів і, можливо, для деяких представників московської еліти. Це також відкладе вирішення проблеми, що робити з бойовиками ДНР і ДНР, і паралельно послужить попередженням для інших сусідніх країн, що бажають більш тісних зв'язків із Заходом. Але це коштуватиме Москві великих грошей.
Євросоюз, США і союзники повинні продовжити тиск на Москву в прийнятті рішень і демонстрації серйозності своїх намірів. І вони не повинні забувати, що військове рішення все ще актуально для Росії, яка зберегла свою комунікацію з угрупуваннями відкритою і показала готовність до використання своїх військ на території України.
Європейський Союз, особливо Німеччина і Франція, а також США не повинні потрапити в пастку і дозволити потенційно тривалому процесу і різним інтерпретаціям положень договору підірвати їх консенсус з підтримки санкцій, поки Мінські угоди не будуть повністю реалізовані. Продовжуючи тиснути на Москву, міжнародні суб'єкти повинні попередити Путіна про небезпеку підміни Мінських домовленостей чимось іншим і нагадати йому, що, якщо і коли він захоче покинути східну Україну, вони можуть допомогти.