Нова диктатура: на Заході жорстко пройшлися по Порошенкові і лідерах Ради

16 лютого 2016 року, в той же день, коли проходило голосування про висловлення недовіри Кабінету міністрів Арсенія Яценюка, Верховна Рада з вісімнадцятої спроби ухвалила законопроект №3700 (який вже назвали законом про "партійну диктатуру", - ред.). Хоча його перевершили суперечки з приводу голосування за уряд, закон є еквівалентом "диктаторських" законів 16 січня" 2014 року для українських політиків.

Позаштатний старший науковий співробітник центру Dinu Patriciu Eurasia Center Атлантичної ради (Atlantic Council) Брайан Меффорд в своїй статті, переклад якої зробив ONLINE.UA, аналізує, кому і з якої причини є вигідним закон про "партійну диктатуру", і розповів, що спільного у нього з диктаторськими законами 16 січня.
Що таке диктаторські закони 16 січня? У міру того, як Є вромайдан набирав обертів, 16 січня парламентом колишнього президента Віктора Януковича були схвалені закони, які суворо обмежили свободу слова, зібрань та інші права людини. Сумнозвісні закони були в числі перших, які скасували після повалення Януковича місяць потому.
Новий закон обмежує свободу слова і підриває волю українських виборців, позаяк дозволяє виключення кандидатів у депутати за партійними списками, обраних за пропорційною системою. Звичайно, це стосується тільки кандидатів в депутати, а не всього населення, як було з диктаторськими законами 16 січня, але його вплив - жахливий. Виборці більше не вирішують, хто проходить за партійними списками. Тепер політичні верхівки, партійне керівництво мають однобічну і неперевірену владу виключати тих кандидатів, які їм не подобаються. Виборці можуть обрати кандидата на вільних і справедливих виборах, але якщо цей кандидат не підкоряється всім вимогам керівників партії, він або вона можуть бути виключені і замінені на більш податливого кандидата, що нижче за списком.
Наприклад, більшість виборців можуть віддати свій голос за Шевченка з "прохідної" частини списку (кандидати з верхівки списку, з реалістичними шансами бути обраними), але партійне керівництво вважає за краще Іванова, який нижче за списком. Таким чином, після виборів, але до складання присяги новим депутатом, керівники можуть прибрати Шевченка з їхнього списку і поставити Іванова замість нього. У виборців (і Шевченка) немає ніякого виходу. Цей новий закон дає жменьці партократів монополію на продаж місця в списку партії за найвищу ціну. Таким чином, воля виборців стає просто теорією, а не суверенним вибором електорату.
25 лютого президент Петро Порошенко підписав цей законопроект. Цьому є причина. Коли депутат відмовляється від свого мандата (щоб зайняти пост в уряді, наприклад), то він або вона замінюється наступним кандидатом у відповідному партійному списку. З перестановками в Кабінеті міністрів, які готуються наразі, деякі депутати можуть зрештою виявитися в уряді і відмовляться від своїх депутатських мандатів. З огляду на це, Блок Порошенко усвідомив, що наступний кандидат в їхньому списку на місце в парламент - Андрій Богдан, головний адвокат Геннадія Корбана, який є союзником олігарха Ігоря Коломойського і виступає в якості голови партії УКРОП. Коли восени 2014 року цей список узгоджувався, Коломойський був губернатором Дніпропетровської області, і його відносини з президентом були терпимими. Однак після того, як Порошенко звільнив Коломойського минулої весни, він був проти потрапляння в парламент будь-якого його союзника. Особливо зі списку його власної партії.
Але чи можна анулювати волю виборців просто тому, що БПП погано відбирає своїх кандидатів? У Сполучених Штатах, коли виборна посадова особа змінює партію, він або вона залишається в офісі протягом всього терміну і має таку ж можливість домагатися переобрання в новій партії. Це тому, що воля виборців є суверенною і превалює над побажаннями керівників політичних партій.
Підписавши законопроект №3700, Порошенко втратив авторитет у питанні реформ виборчої системи. Адже це саме він домагався системи «відкритих списків», яка нібито дозволить усунути політичні інтриги і відновити владу виборців. Проте система відкритих списків, яка була реалізована, не є відкритою, а скоріше поганою імітацією подібного закону, який колись використовувався в російському Санкт-Петербурзі.
Порошенко не був єдиним, хто підтримав цей законопроект. Його також підтримали Юлія Тимошенко з "Батьківщини", лідер фракції БПП Юрій Луценко, керівник Радикальної партії Олег Ляшко, керівник фракції "Самопоміч" Олег Березюк та керівник фракції "Народний фронт" Максим Бурбак, відзначає видання.
Не дивно, що Тимошенко була одним з ключових прихильників нового закону. Саме вона, разом з Януковичем, реалізувала горезвісний "імперативний мандат" в 2006 році, що обмежив мандати членів парламенту, які покинули фракцію, і замінив їх на твердо слухняних кандидатів. Імперативний мандат застосовується суворо голосуванням згідно партійної лінії, позаяк загроза вигнання з фракції з наступною втратою мандата нависала над кожним депутатом. По суті, імперативний мандат давав політичній партії, а не виборцям, владу, щоб вирішити, хто займає яке місце.
Закон №3700 є просто оновленою версією старого імперативного мандата. Що стосується "Блоку Порошенка" і "Самопомочі", мотивацією їх лідерів на підтримку цього закону є бажання запобігти виходу будь-яких ще депутатів з цих фракції (п'ятнадцять чоловік покинули БПП, шість вийшли з "Самопомочі"). Але, незалежно від мотивів, законопроект тепер є законом країни, якщо мінімум сорок п'ять депутатів не оскаржать його в Конституційному суді. Водночас це крок назад для демократичного розвитку України і являє собою деформоване повернення до диктаторських законів 16 січня.