Географія і спільний ворог: приватна розвідка проаналізувала союз України і Туреччини
Категорія
Політика
Дата публікації

Географія і спільний ворог: приватна розвідка проаналізувала союз України і Туреччини

Географія і спільний ворог: приватна розвідка проаналізувала союз України і Туреччини
Джерело:  Stratfor

У геополітиці часто трапляються несподівані партнерства, і іноді країни, у яких як політично, так і культурно, дуже мало спільного, укладають угоди і формують союзи, які стратегічно цілком логічні. Подібний союз був сформований минулого тижня, коли Україна і Туреччина підписали ряд політичних, економічних і військових угод під час візиту президента України Петра Порошенка до Анкари. Порошенко зазначив, що ключовим досягненням його візиту було зміцнення зв'язків між двома країнами в сфері безпеки і оборони, і подякував своєму турецькому колезі, Реджепу Ердогана, за його спрямованість на підтримку територіальної цілісності України.

Приватна розвідувальна американська служба Stratfor зробила аналіз нових домовленостей України і Туреччини, які були укладені під час березневого візиту Петра Порошенка до Анкари, і розповіла, чим і чому вони вигідні для таких різних країн на цьому етапі. Повний звіт приватної розвідки США є в розпорядженні ONLINE.UA.
Заява була прямим відсиланням до Росії, яка є спільним супротивником, що об'єднує Україну і Туреччину. У випадку України Росія надає підтримку сепаратистам на сході України, а в разі Туреччини - підтримує сили сирійського президента Башара аль-Асада і сприяє курдським Загонам народної самооборони (YPG) в сирійському конфлікті. І Україна, і Туреччина були залучені в непрямі військові дії проти Росії, що призвело до погіршення відносин з Москвою.
Крім загального ворога, в України і Туреччини є ще дещо спільне - географія. Кожна з них розташована на берегах Чорного моря, яке також є одним з найбільших в Росії місць нарощування військових сил протягом останніх двох років. У відповідь на революцію Євромайдана в Києві, яка привела до зіткнення України і Росії, РФ анексувала Крим, вигнала українських військових з півострова і доукомплектувала власну військову присутність там. Це поставило Україну в стратегічно невигідне становище, змусивши Київ прибрати військово-морські активи зі своєї головної бази в Севастополі (або втратити деякі з них цілком) і переїхати на меншу військово-морську базу в Одесі.
Російська анексія Криму також торкнулася Туреччини, у якій є власна значуща присутність в Чорному морі і контроль над доступом до нього через Босфор. Нарощування російських сил в Криму особливо тривожно для Анкари після того, як Туреччина збила російський винищувач на своєму кордоні з Сирієй, в результаті чого відносини між країнами опустилися до нового мінімуму. Росія з тих пір впровадила торгові обмеження щодо Туреччини, і обидві країни стали ще більш ворожими в Сирії. Очевидно, що в України і Туреччини є серйозне бажання зміцнення власної оборони, щоб протистояти відчутній російській загрозі, особливо в Криму і Чорному морі.
Тому не дивно, що це було головною метою візиту Порошенка. Незважаючи на те, що всього кілька деталей було озвучено по укладених угодах про безпеку, в спільній декларації йдеться про наміри України і Туреччини посилити безпеку в Чорному морі і зміцнити співробітництво між країнами і з НАТО. Також було відзначено, що будуть вжиті кроки по закінченню окупації Криму та реалізації спільних проектів у космічній сфері та оборонній промисловості.
Крім того, було офіційно оголошено, що існують і інші заходи безпеки, які Туреччина і Україна можуть зробити, щоб зміцнити єдиний фронт проти Росії. Наприклад, спільні військові навчання, вже проведені під егідою НАТО в Чорному морі, можуть бути розширені і стати більш частими. Туреччина також може продати Україні зброю, що Росія може порахувати агресивною тактикою, але що може стати реальною необхідністю, якщо Москва продовжить роль підбурювача в українському і сирійському конфліктах. По суті, під час візиту до Києва в лютому прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу домовився про створення спільних з Україною робочих груп для виробництва систем озброєнь.
Ще однією потенційною галуззю співпраці між країнами, крім прямої військової сфери, є мобілізація кримських татар, етнічно тюркської групи, які до російської анексії Криму становили близько 10% населення півострова. Багато з них були затримані або вислані з Криму за відмову підтримати захоплення півострова Росією, виступаючи в якості джерела антиросійських настроїв в Криму і в Україні. Розчаровані кримські татари були в числі тих, хто несе відповідальність за перекриття електроенергії з українського материка до Криму в грудні 2015 року, крім того є повідомлення про кримськотатарські волонтерські бригади, що формуються спільно з українськими групами, які хочуть повернути собі півострів. Хоча це, ймовірно, нереальні цілі, такі групи могли б служити засобом впливу, інтерес до експлуатації яких може бути у Туреччині та Україні.
Однак будь-яке українсько-турецьке військове співробітництво, ймовірно, буде обмежено, позаяк обидві країни, перш за все, зосереджені на своїх власних конфліктах на сході України і в Сирії, які повністю відрізняються з точки зору географії та тактики. Крім того, у Туреччини на південному сході країни є ще один привид для занепокоєння – курдські повстанці. Проте спільне бажання Києва і Анкари протистояти Москві і послабити позиції Росії в конфліктах і в своїх регіонах є важливою причиною як для поліпшення зв'язку в сфері безпеки, так і для об'єднання в оборонний союз між собою, принаймні на цьому етапі.

Крім того,  читайте на ONLINE.UA: Приватна розвідка США побачила за заявами Кадирова Путіна, який слабшає.

Залишаючись на онлайні ви даєте згоду на використання файлів cookies, які допомагають нам зробити ваше перебування тут ще зручнішим

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?