«Спроби Росії і Ірану підтримати Асада і спробувати заспокоїти населення тільки затягнуть їх в трясовину і не спрацюють». Так сказав
президент США Барак Обама, коли президент Росії Володимир Путін почав свою військову кампанію в Сирії, щоб підтримати авторитарного правителя країни. Є тільки одна проблема: через день після того, як Путін оголосив про російський вихід із Сирії, стало ясно, що його азартна гра перетворилася на велику перемогу для Москви.
Колишній співробітник проекту ЮСАІД Джош Коен, який бере участь в управлінні проектами економічних реформ в країнах колишнього Радянського Союзу, у своїй колонці для Reuters, переклад якої зробив ONLINE.UA, розповів про те, чого досягла Росія в Сирії і чому вона була така успішна.
По-перше
- і це найголовніше - російські бомбардування повернули хід війни на користь президента Сирії Башара аль-Асада. Коли російські військові розгорнулися в Сирії, Асад був не в найкращому становищі, і багато хто пророкував, що його режим може впасти. Через п'ять місяців після того, як були відвойовані ключові шматки території на півдні і півночі країни, Асад чітко тримає військову перевагу. Навіть генерал-лейтенант Вінсент Стюарт, глава розвідувального управління Міністерства оборони США, визнає, що "російська підтримка повністю змінила розрахунки".
Російські бомбардування зробили більше, ніж просто допомогли Асаду відвоювати втрачені території. "Помірні" сунітські повстанці з Вільної армії Сирії - багатьох з них підтримує Вашингтон - страждають від російських бомбардувань, особливо на півночі, вздовж сирійсько-турецького кордону. Сили Асада майже повністю відрізали лінії поставок з Туреччини сунітським союзникам Вашингтона, і вони затиснуті між Асадом з одного боку і Ісламською державою з іншого. В результаті Москва майже досягла головної мети перетворення сирійської війни на подвійний вибір для Заходу між жахом ІДІЛ і жорстокістю режиму Асада. Абсолютно неможливо уявити собі підтримку Америкою Ісламської держави, Москва явно сподівається, що Вашингтон стане більш прихильним до перспективи довгострокової ролі для Асада в Сирії - можливість чого визнає і Стюарт.
По-друге,
Путін останнім часом досяг важливої дипломатичної мети, змушуючи Сполучені Штати визнати, що Росія грає ключову роль у визначенні майбутнього Сирії. На початку російського вторгнення позиція Вашингтона полягала в тому, що будь-яка координація з Москвою буде обмежуватися переговорами по "усуненню конфліктних ситуацій" у військовій сфері, щоб уникнути випадкового зіткнення між американськими і російськими військами.
Саме остання угода про припинення вогню, починаючи з 27 лютого, однак була результатом переговорів між Сполученими Штатами і Росією. Обидві сторони погодилися діяти на засадах рівноправних поручителів для припинення вогню, і Обама завершив переговори безпосередніми переговорами з Путіним. Як вишеньки на торті Москва змогла змусити Вашингтон відмовитися від своєї позиції, що "Асад повинен піти", а держсекретар США Джон Керрі заявив, що "Сполучені Штати і наші партнери не прагнуть до так званої зміни режиму", і акцент був зроблений не на наші розбіжності з приводу того, що може або не може бути негайно розпочато з приводу Асада".
По-третє,
Путін відповів Туреччині за збитий винищувач приниженням Анкари, яка ставала суперником на Близькому Сході і в Центральній Азії. Росія розгорнула передові ракети земля-повітря S400 поблизу Туреччини. З діапазоном 250 миль російські військові зараз домінують в небі над Сирією і її найближчими сусідами, фактично відрізаючи доступ турецьким літакам до повітряного простору Сирії.
Путін також завдав важкого удару ключовим повстанським союзникам Туреччини і близьким етнічним родичам - сирійським туркменам. Туркменські повстанці нібито вбили російських льотчиків збитого Туреччиною винищувача, і авіаудари по туркменах дозволяють Путіну як помститися за ці смерті - тим самим граючи на російську громадську думку - так і погіршити ефективність одного з ворогів Асада.
Путін також боляче вдарив по Анкарі, зігравши на курдів. Туреччина побоюється, що сирійські курди, Загони народної самооборони, або YPG, близькі до створення автономної держави на півночі Сирії, уздовж турецько-сирійського кордону. Росія, проте, грає на турецьких страхах, забезпечуючи повітряну підтримку зусиллям YPG повністю контролювати цю межу, і навіть є відомості, що Москва відправила 200 військовослужбовців в контрольоване курдами місто, прямо на турецькому кордоні.
І, нарешті,
сирійська кампанія Путіна посприяла ослабленню Європейського союзу. Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі Філіп Брідлав сказав, що Росія авіаударами по цивільних і підтримкою військ Асада «озброїла» біженців, тим самим значно збільшивши потік біженців до Європи - до 100 тисяч тільки з міста Алеппо. У той же час, в Європі зростає невдоволення німецькою політикою відкритих дверей щодо біженців, і такі країни як Австрія навіть припиняють участь у Шенгенській угоді в Європі, яка дозволяє вільний переїзд між державами-членами. Шенгенська зона залишається основним компонентом єдності ЄС, і деякі стверджують, що крах Шенгену може бути початком кінця для самого Євросоюзу.
Дивлячись на сферу сирійських «перемог» Путіна виникає одне головне питання: як Росії вдалося осоромити скептиків і досягти успіху?
Росія увійшла до Сирії з однією головною метою: зберегти режим Асада. Для того, щоб уникнути ще одного провалу в стилі Афганістану, Росія покладається на бойовиків своїх шиїтських союзників, включаючи Асада, Хезболлу і Іран. Вибравши чітку і досяжну мету, після чого переконавшись, що Москва і її союзники всі гребуть в одному напрямку, Путін зрежисував традиційну маріонеткову стратегію.
Сирійська політика Вашингтона, тим часом, залишається заплутаною. Адміністрація Обами то стверджувала, що "Асад повинен піти", то, що Асад може залишитися. Його цілями були знищити Ісламську державу, відмовитися від більш широкого співробітництва з Москвою і зав'язати мирні переговори.
Пошук Сполученими Штатами помірних повстанців призвів до підтримки Вільної сирійської армії. Але їх бойовики іноді тактично об'єднуються з сирійським відділенням Аль-Каїди - таким чином, часом ставлячи Вашингтон на ту ж сторону, що і скоїли теракт 11 вересня.
Сунітські союзники Вашингтона також не зовсім були безпроблемними. Віце-президент США Джозеф Байден публічно звинуватив турків, саудівців і катарців в озброєнні сирійських бойовиків, заявивши, що «політика цих союзників виявилася помічником в озброєнні і затвердженні союзників для Аль-Каїди і, в кінцевому підсумку, терористичної Ісламської держави». Сполучені Штати також вважають сирійських курдів найбільш ефективною місцевою антіісламісткою державною силою - в той час як турецький союзник Вашингтона вважає боротьбу з курдами важливішою, ніж боротьбу з ісламською державою.
Маріонеткова стратегія адміністрації Обами символізує цю плутанину. Одна з програм Пентагону витратила $500 млн на програму підготовки та озброєння для сунітських повстанців. Кінцевим результатом були в цілому 60 навчених повстанців із запланованих 5400 і навіть ці деякі, коли були відправлені в Сирію, негайно віддали свою зброю Аль-Каїді.
Апогей цієї невдалої стратегії трапився, коли два американських ставленика недавно воювали один з одним. В рамках свого бажання викроїти автономну державу, що фінансуються Пентагоном, сирійські курди недавно напали на підтримуваний ЦРУ повстанський батальйон, ефективно зав'язавши опосередковану війну між двома урядовими агентствами Сполучених Штатів.
І з виходом Москви з сирійської трясовини п'ятимісячна військова кампанія постає чіткою геополітичною перемогою Володимира Путіна.
Також
читайте: В уходе Путина из Сирии частная разведка США увидела курс на Европу
