У Нагірному Карабасі в ніч на 2 квітня почалися запеклі бої. Вірменія заявила про наступ армії Азербайджану по всьому кордону з застосуванням артилерії, авіації і танків. У Баку, в свою чергу, сказали, що наступ розпочався після обстрілів житлових кварталів з вірменської сторони. Обидві сторони офіційно визнали серйозні втрати збройних сил.
5 квітня в Москві відбулася зустріч начальників генштабів збройних сил Вірменії і Азербайджану, де була досягнута домовленість про припинення вогню на лінії зіткнення. Зараз бої повністю не вщухли, сторони звинувачують одна одну в порушенні перемир'я.
Грузинський політолог Гела Васадзе розповів в інтерв'ю ONLINE.UA про те, кому вигідно відновлення активних бойових дій в старому конфлікті, і навіщо Росії розморожування воєн на пострадянському просторі.
- Що відбувається в Нагірному Карабасі, чому, і кому це вигідно?
- Ми бачимо війну. Між вірменськими та азербайджанськими арміями були бої по всій лінії фронту, були танкові прориви. Є десятки жертв. Що стосується причин конфлікту, то Карабах не можна розглядати поза контекстом інших конфліктів на всьому пострадянському просторі. Всі конфлікти, крім Придністров'я, перезавантажувались. Тобто вони повторилися. На початку 1990-х конфлікт був і в Криму, але не було військової стадії. Тепер анексія Криму та війна на Донбасі. У 2008 році ми отримали війну між Росією і Грузією за Абхазію і Південну Осетію. А зараз відбувається апдейт конфлікту в Карабасі. Хто це може бути? А хто може перезавантажити конфлікти в Україні та на Кавказі?
- Москва.
- І більше ніхто.
- А навіщо все це Кремлю?
- Звичайно, їм плювати і на вірмен, і на азербайджанців. Вони Кремлю абсолютно не цікаві. Цікавий контроль над територіями, державами і логістичними шляхами. Кавказ лежить на шляху зі Сходу на Захід і навпаки. Через Кавказ проходять ресурсні магістралі. Азербайджан - поки єдина країна Кавказу, де немає російських військ. У Грузії вони перебувають в якості окупантів в Абхазії і Південній Осетії. У Вірменії вони мають базу. За великим рахунком, росіяни в Вірменії теж в якості окупаційної сили, але за згодою офіційного Єревану. Роблять вигляд, що вони - парасолька безпеки, але насправді це, як висловився один польський експерт, ремейк радянських військ в Польщі часів Варшавського договору. Вони «захищали» тоді поляків від Німеччини.
- Що потрібно Москві в Карабасі?
- Москві не потрібна перемога жодної сторони, але потрібна можливість підвищувати або знижувати градус протистояння. Важелі для цього є. Серед політичних і бізнес-еліт Вірменії, Азербайджану та Грузії багато провайдерів інтересів Москви. За допомогою свого лобі Кремль вирішує свої завдання.
- Чому конфлікт почався, коли обидва президенти (Вірменії і Азербайджану) повертались з саміту у Вашингтоні?
- Візити Ільхама Алієва і Сержа Саргсяна в США були вдалими. Вашингтон запропонував Азербайджану широкомасштабну програму співпраці з енергетичних проектів. Вірменії була запропонована програма кооперації в сфері безпеки. Окремо слід відзначити електронну систему безпеки в Карабасі. У Карабасі постійно були провокації і снайперська війна. Війна не припинялася, але інтенсивність була низька. Правда, кілька років тому вже стали використовувати і артилерію. Люди вмирали, тому там не було повністю замороженого конфлікту, як на Кіпрі. Система електронної безпеки дозволяла б контролювати провокації. Ця система була небезпечна для Москви, тому що вона позбавляла її монополії на врегулювання конфлікту в Карабасі. І ось обидва президенти вилітають з Вашингтона - і тут війна.
- Сьогодні реально якось примирити два ворогуючих народи?
- Нелегко, але реально. Коли у Володимира Буковського запитали: що треба зробити, щоб просочилися товари в магазини і зник дефіцит, він сказав: прибрати комуністів. Сьогодні треба прибрати російський фактор. Це перше, що потрібно зробити для врегулювання всіх конфліктів, в тому числі і Карабаху. Хоча, на перший погляд, може здатися, що тут тільки вірмени з азербайджанцями б'ються, а Путін в стороні.
Друге: існують Мадридські принципи. З ними погодилися обидві країни. Там три головні принципи: збереження територіальної цілісності, право нації на самовизначення і незастосування сили. Це важкий процес - потрібні повернення біженців і створення системи безпеки. Я розумію, що це дуже важко.
- Азербайджанська і вірменська еліти розуміють: третя сила зміцнить свої позиції в регіоні? Всі бачать, що Росія легко поставляє зброю вірменам і азербайджанцям.
- Еліти все прекрасно розуміють, але існує об'єктивна реальність. Частина еліти в Вірменії, Грузії, Азербайджані і навіть Україні будує свій добробут на тих чи інших зв'язках з Росією. Такі люди, як правило, інтерес свого народу бачать через призму особистих інтересів і багатства. Простіше кажучи, інтереси розходяться.
- Чи є загроза для газових і нафтових проектів, які з'єднують або можуть з'єднати ресурси Азербайджану або Центральної Азії з ринком Євросоюзу?
- Так. Бої йдуть не так далеко від газових чи нафтових магістралей (зараз існує газопровід «Баку-Тбілісі-Ерзурум», але до 2020 року його планується розширити в рамках проекту Південний газовий коридор, який з'єднає споживачів у ЄС з азербайджанським і туркменським, а також, можливо, іракським і іранським газом в обхід РФ і України - ONLINE.UA). Ще це проблема для нового «Шовкового шляху» в Китай. Може бути блокована робота залізниці «Баку-Тбілісі-Карс», яка пов'язує Центральну Азію і Європу. Всі ці загрози існують. Думаю, кінцева мета Росії - перекрити транзитний потенціал Кавказу. Так вони виб'ють базис для економічної незалежності всіх країн Кавказу і посиляться в Центральній Азії. Інша справа, чи вистачить у Росії сил, щоб закупорити транзит. Це питання відкрите.
- Біля зони бойових дій Іран. Як він поводиться, і які у них, на ваш погляд, інтереси?
- Перше: Тегеран недавно вийшов з-під частини санкцій і намагається наростити торгівлю вуглеводнями, повернутися на ринок. У них дуже великий потенціал.
Друге: Іран сильно загруз у Сирії та Іраку. У Ірану протистояння з Саудівською Аравією та Ізраїлем. Для Ірану конфлікт на Південному Кавказі дуже невигідний. Тегеран, думаю, хотів би взяти участь у врегулюванні конфлікту, але іншим гравцям це не потрібно, тому що доведеться враховувати і їхні інтереси. Але в цілому Іран швидше націлений на співпрацю і використання транзитного потенціалу Кавказу, ніж на створення конфліктів. Для Ірану цей конфлікт - зайвий головний біль.
- А Туреччина як поведеться?
- Російська пропаганда призначила Туреччину головним винуватцем війни. Але вся справа в тому, що Туреччині війна в Карабасі теж не вигідна.
Перше: Туреччина отримує вигоду від нафтогазопроводів, які йдуть з Азербайджану через Грузію до Туреччини. Потоки працюють на Анкару. Підпалювати багаття біля одного з головних джерел доходів і впливу - нерозумно.
Друге: Туреччина теж стоїть перед серйозними викликами. Є Сирія. Там проживають туркомани, які під особливою опікою Анкари. Ще додайте проблеми з курдами і ДАЇШ (ІДІЛ, - ONLINE.UA). Терористичні акти в турецьких містах стають все більш частими.
Третє: (турецький президент Реджеп Тайіп, - ONLINE.UA) Ердоган все ж протистоїть опозиції. І це в країні, де є вільна преса і вибори. І за будь-який зовнішньополітичний прорахунок - серйозна реакція суспільства. Тому я не бачу у турків причин починати цю війну. На емоційному і інституціональному рівні турки близькі до Азербайджану. Вони будуть підтримувати Азербайджан в усіх напрямках. Справа не в розмовах про «один народ і дві держави», а в серйозних економічних і політичних зв'язках двох країн. Але війна в Карабасі - це та війна, де турки не можуть бути нейтральними і, в той же час, нічого не придбають, крім проблем. В тому числі, і проблеми із Заходом, яких у Анкари і так чимало.
- Як поводиться Грузія, якщо врахувати наявність азербайджанської та вірменської діаспори?
- Політичні еліти Грузії мене приємно здивували. Це стосується як опозиції, так і влади. Для Грузії це конфлікт - катастрофа. Еліта про це говорить. Грузія запропонувала Тбілісі як майданчик для переговорів. Якщо йде конфлікт між двома сусідами, то третій сусід не повинен підливати масла у вогонь. Вірмени і азербайджанці Грузії емоційно переживають за свою етнічну батьківщину, але вони - громадяни Грузії, і здоровий глузд говорить, що потрібно зберігати добросусідські відносини. Нам жити разом.
- Що можуть зробити американці?
- У США є частка відповідальності. Почнемо з того, що США - співголова Мінської групи ОБСЄ щодо Карабаху. Вони роблять все, щоб не було бойових дій. Це важливо для загальної системи світової безпеки. Американцям цей конфлікт - зайвий головний біль, але вони змушені брати участь у вирішенні проблеми. Однак Путін зацікавлений в тому, щоб створювати американцям більше проблем. Було б добре, якби Вірменія і Азербайджан вирішували конфлікт через міжнародні структури, а не в Москві.
