Політолог Андрій Піонтковський розповів, що режим президента Росії Володимира Путіна втрачає авторитет і незабаром впаде.
Про це повідомляє ONLINE.UA з посиланням на Радіо Свободу.
Так, політолог прокоментував ситуацію з вбивством опозиціонера Бориса Нємцова і активністю ФСБ в розслідуванні ролі виконуючого обов'язки глави Чечні Рамзана Кадирова в цьому вбивстві.
""Проект Кадиров" існує вже більше десятиліття. Кадирова-батька силовики, швидше за все, гримнули на трибуні в День Перемоги 2005 року. Але чому ж саме зараз вони осміліли і зважилися кинути Путіну відкритий і публічний виклик? А тому, що на вершині влади вже добре знають те, про що поки не здогадуються щасливі телепузики, яким розповідають про великі геополітичні перемоги Росії, яка встає з колін. Путін ще щодня плаває в басейні, але від нього вже смердить політичною смертю. І шакали це прекрасно почувають", - ділиться Піонтковський.
"Авторитарні персоналістські режими можуть багато. Майстерно комбінуючи оруеллівські і хаксліанскі маніпуляційні технології, вони здатні досить довго підтримувати в своїх ізольованих ареалах "політичну стабільність", що плавно переходить в омертвіння соціуму. Але диктатура не може пережити явного зовнішньополітичного ураження (неважливо, якого характеру - військового , економічного, ідеологічного, морального). Таке враження автоматично десакралізуюча перша особа, руйнує структуростворюваний міф про непогрішимість вождя і проекту в цілому. Спрацьовує безжальна логіка систем, родинних за духом, - кримінальних спільнот. Опущений пахан вже не пахан", - продовжив він.
"Так і путінський режим міг би пробігти на своїх кривих ніжках ще якусь дистанцію, кожним додатковим роком свого існування необоротно руйнуючи шанси на майбутнє Росії. Якби не спіткала його українська катастрофа", - говорив Піонтковський.
"Неможливо не згадати в цьому зв'язку проникливе зауваження Андрія Амальріка, зроблене близько півстоліття тому: "Чому всяке внутрішнє старіння з'єднується з крайньої зовнішньополітичною амбітністю, мені відповісти важко. Може бути, в зовнішніх кризах шукають виходу з внутрішніх протиріч. Може бути, навпаки, та легкість, з якою пригнічується всякий внутрішній опір, створює ілюзію всемогутності. Може бути, що виникає з внутрішньополітичних цілей потреба мати зовнішнього ворога створює таку інерцію, що неможливо зупинитися, - тим більше, що кожен тоталітарний режим старіє, сам цього не помічаючи"", - закінчив політолог.
