В Україні є чотири ілюзії щодо Криму - журналіст Павло Казарін

ONLINE.UA
  |  Україна   |   Читать на русском
В Україні є чотири ілюзії щодо Криму - журналіст Павло Казарін
Павел Казарин. Фото: Фокус
Про те, які реальні настрої в окупованому Криму, з якими ілюзіями краще розлучитися Україні, що їй потрібно зробити для своїх громадян на півострові, зв’язок Криму з Донбасом і багато іншого в інтерв’ю ONLINE.UA розповів журналіст Павло Казарін.

— Чи можна сьогодні говорити про певне розчарування проросійськи налаштованих кримчан, особливо людей, орієнтованих на держфінанси?


— Перше: настрої в Криму, які було прийнято називати проросійськими, чесніше було б назвати прорадянськими. Тому що в Криму після 1991 року й гадки не мали про реальне життя в РФ. Люди складали уявлення про Росію з телевізора і поїздок до Москви і Пітера. А життя в Москві і російській глибинці — це різні речі. Ті кримчани, які голосували в Україні за прорадянські гасла, думали, що сучасна РФ — це СРСР 2.0. Тоді як Росія повсякденної реальності і Росія телевізійна — це зовсім різні речі.

Друге: РФ в Криму в 2014 році влаштувала атракціон небаченої щедрості. Наприклад, ті, хто виходив на пенсію в 2014 році, отримали непогані гроші, а ті, хто вийшов вже в 2015 — ні. Уже в 2015 році премії і надбавки бюджетникам були зрізані. Мої знайомі з Севастополя кажуть, що така фрустрація є вже навіть у проросійськи налаштованих людей, які говорять, що РФ принесла їм прапор, відсутність української мови і новий підручник з історії. А більше не принесла нічого: рівень бюрократизму виріс, так само як і рівень соціального неофеодалізму. До того ж при Україні були різні центри влади, приструнити чиновника було можливо. У Росії жорстка вертикаль, і пройти її бар’єри і достукатися до когось майже нереально.

— Які в України ілюзії щодо Криму? Можливо, ми перебільшуємо проблеми півострова?

— Є кілька ілюзій. Перша: що кримчани самі стали архітекторами процесу зміни статусу півострова. Це не так. Якби не російські війська, то нічого б не сталося. Все було б як в 2005 році — постояли б на мітингах і стали далі жити. Все, що сталося, стало можливо лише завдяки російській армії, а не кримчанам.

Друга ілюзія: в Криму все погано. Повсякденна реальність Криму — це не Сомалі і не ДНР. Життя в Криму — це повсякденне життя російської провінції: всевладдя силовиків, глухість вертикалі, наявність касти недоторканних. При цьому, якщо ти не зустрічаєшся з державою, то можна спокійно жити. Говорити про Крим як про простір, непридатний для життя — неправильно.

Третя: обурення відсутністю партизанського руху. Ну який там може бути партизанський рух, якщо 20-тисячне угрупування ВСУ нічого не зробило? Яке у когось є право в таких умовах вимагати від цивільних людей, щоб ті воювали з кадровою армією?

Четверта ілюзія: в Криму не залишилося лояльних до України людей. Це неправда. З Донбасу виїжджає більше людей, ніж з Криму, але це наслідок бойових дій. Люди зі сходу їдуть не через переконання, а заради безпеки. А в Криму снаряди не падали, тому звідти їхали тільки проукраїнські активісти, які боялися, що їх публічність помістить їх в приціл уваги ФСБ. При цьому значна частина кримчан — це проукраїнські налаштовані люди, які не "світилися" ніде і не стали тому їхати. Зрештою, обставини бувають різні: у когось на руках маленькі діти, у когось — старенькі батьки.

— Наскільки важливий Крим російським політикам для збереження нинішньої правлячої групи в Кремлі на довгі роки?

— І так, і ні. З одного боку, безумовно, важливий. Тут треба розуміти професійну деформацію нинішньої російської еліти. Вони бачать існуючу реальність як простір змови. Розпад СРСР — змова. Впали ціни на нафту — змова. Судячи з усього, російська еліта сприймає і Майдан як спецоперацію Заходу проти РФ. Тому в рамках російського внутрішньоелітного мислення анексія Криму — це не перший удар, а елемент оборони. Мовляв, "ви забрали у нас Україну, ми заберемо Крим".

В Україні є чотири ілюзії щодо Криму - журналіст Павло Казарін (1)

Крим потрібен Путіну стратегічно, але тактично став периферією. Фото: Примечания

До того ж, Володимир Путін щиро вважає, що розпад СРСР був найбільшою геополітичною катастрофою. Напевно, для нього немає нічого поганого в тому, щоб переграти результати 1991-го. В рамках російського колективного несвідомого завжди був запит на суверенітет, як на право приймати рішення, не погоджуючи їх ні з ким. У цьому сенсі Крим став доказом того, що Росія — імперія, здатна посваритися з усім світом заради того, що вважає правильним.

З іншого боку, Крим зараз не особливо важливий. Росія, анексувавши півострів, була Росією, яка головувала в G8, продавала нафту по $110 за барель і тільки-но виграла власноруч проведену Олімпіаду. Сьогодні нафта — нижче $50, в РФ не індексують пенсії і ріжуть бюджет. Тому тема Криму зараз йде на другий план у свідомості росіян. На перше місце виходять питання виживання: пенсії, зарплати, ціни. Крим для більшості росіян — це віртуальне явище. Щось на зразок Далекого Сходу. Всі пишаються його перебуванням у складі РФ, але мало хто там навіть бував. Тому стратегічно Крим важливий для статусу Росії як імперії, а тактично зараз Крим став периферійною темою.

— Що значить Крим для української політики?

— На рівні риторики жоден український політик не скаже, що Крим — це не Україна. Це закономірно. В Японії можуть змінюватися уряди, але ніхто не скаже, що Курили — це РФ. Греція може голосувати за будь-якого Алексіса Ціпраса, який сяде на шию Євросоюзу, але навіть він не стане говорити, що Північний Кіпр належить Туреччині.

Інша справа, що на рівні мас немає достатнього запиту. Ця тема не перебуває в щоденному порядку українських політиків. Мало сказати, що Крим — це Україна. Треба ще сказати, що Україна, в силу певних причин, не може його повернути. Але вона повинна максимально допомогти своїм громадянам у Криму. Наприклад, побудувати на кордоні Криму і Херсонської області сервісний центр, куди люди можуть приїхати для оформлення документів. Полегшити для кримських абітурієнтів процес вступу до українських вишів. Кримські випускники шкіл — люди, які народилися після 1991 року, вони вважають своєю столицею Київ, а не Москву. Треба не дозволити Москві приватизувати це покоління. Але якщо на низовому рівні немає такого запиту, то і політики його не відпрацьовували. У підсумку виходить, що гасло є, а наповнення у гасла — немає.

— Чому так?


— З одного боку, Донбас витіснив Крим на периферію порядку і уваги. Це закономірно — на Донбасі регулярно гинуть українські солдати і офіцери. Але, однак, це не повинно стати відмовкою. Тому що кроки, які повинна зробити Україна, не вимагають великих ресурсів або напруги. Просто створити адміністративний центр, вирішити питання з абітурієнтами, тримати тему Криму в європейських ЗМІ через МЗС.

Але є й інша причина. Відтискування теми Криму відбулося через те, що в Криму завжди сильні були два міфи: російський і кримськотатарський. Російський — про дві оборони Севастополя, про резиденції російських царів і колиску православ’я. І був сильний кримськотатарський міф — про розтоптаний мусульманський рай і вкрадену батьківщину. А український міф почав створюватися після 1954 року. Він був слабкий і носив господарський характер — наприклад, був зосереджений навколо теми господарського відродження півострова. Це робило його слабким. До речі, з цієї ж причини Україна зараз приватизує кримськотатарський міф і діє в його межах.

— Чи можна вважати Крим затвором, який буде вічно не пускати Росію до Європи, якщо РФ туди захоче?


— Так. Крим — це історія про правила співжиття і цінності. Силовий переділ кордонів для Європи — це заборонена гра. Причому можна додавати кордони на діючу контурну карту, але не можна стирати вже існуючі. Тому Косово не приєднують до Албанії, а роблять незалежним. До речі, саме з цієї причини Крим — це не Косово. Крим більше схожий на анексію Індонезією Східного Тимору.

Анексія українського півострова Крим порушує всю світову систему співжиття. Якщо можна силою змінювати кордони, то це прямий сигнал для розморожування будь-яких інших "заморожених конфліктів". До речі, якби РФ зробила з Криму "невизнану державу" за зразком тієї ж Абхазії, то ніяких санкцій не було, а Москва виступала б посередником на переговорах між Києвом і Сімферополем. Але в сьогоднішньому вигляді Крим — це вушко голки на шляху зближення Росії з Європою.

— Як теми Криму і Донбасу пов’язані один з одним?

— Політика РФ останніх двох років — це спроба сховати матрьошку. Матрьошку Криму ховають в матрьошку Донбасу. Матрьошку Донбасу ховають в матрьошку Сирії. Але, в кінцевому рахунку, першопричиною всього є Крим.

Так, нинішні Мінські угоди не прив’язані до теми Криму, але це і зрозуміло. Мінськ був потрібен для скорочення інтенсивності бойових дій і зменшення втрат. Ця мета була досягнута. Але це не означає, що тема Криму не повинна звучати взагалі. Україні просто необхідний інший переговорний формат, з прицілом на те, що це довга історія. Тому завдання Москви щодо Донбасу — повернути його Києву на своїх умовах, перев’язавши перед цим георгіївською стрічкою. А завдання РФ по Криму — утримувати його якомога довше і запевняти всіх, що "питання закрите". Хоча, зрозуміло, це питання не закрите.

-12
+87
РЕКЛАМА
Вхiд