Кремль хвилюється і чекає "Майдану", а Крим вже ненавидять - російський публіцист
Категорія
Світ
Дата публікації

Кремль хвилюється і чекає "Майдану", а Крим вже ненавидять - російський публіцист

Кремль хвилюється і чекає "Майдану", а Крим вже ненавидять - російський публіцист
Джерело:  online.ua

Про страх Кремля перед "Майданом", проблеми з Кримом і те, як регіони РФ можуть перестати підкорятися Москві, в інтерв'ю ONLINE.UA розповів російський публіцист, драматург і блогер Володимир Голишев.


- Що чекає на російську політику в виборчому циклі 2016-2018 років? Багато експертів говорять, що на формальні вибори в Росії не варто звертати уваги, позаяк вони в реальній конфігурації влади не грають ніякої ролі.


- Питання влади на виборах в Росії, звичайно ж, не вирішуватиметься. Але сама ситуація транзиту влади (навіть суто номінального) для режиму вкрай небезпечна. У 2011-2012 рр. вибори були таким же безглуздим ритуалом. Але саме коротка мить невизначеності спрацювала як спусковий гачок - в Москві були хвилювання, які дуже нагадують ті, що почалися в Києві два роки потому (Євромайдан, - ONLINE.UA). Різниця тільки в тому, що в Москві «гамельнські щуролови» благополучно втопили протест в болоті, а в Києві Кремлю була потрібна ескалація насильства.


Уже зараз Кремль демонструє крайнє хвилювання в очікуванні «Майдану». Тим часом реальну загрозу для нього становлять не "белоленточные" (опозиційні, - ONLINE.UA) москвичі, а регіональні еліти, яким доведеться зламати «владну вертикаль», щоб вижити. Довгі роки невичерпний потік нафтодоларів дозволяв відкладати питання про життєздатність нової країни в межах РРФСР. Жити ставало краще, жити ставало веселіше. Виникла ілюзія ефективного управління країною і райдужних перспектив. А з місцевим начальством у людей були пов'язані не найкращі спогади - «лихі 90-е», «регіональні барони», «кримінал рветься до влади». І так далі. «Московський государ» мав величезний кредит довіри, якого він позбувся разом із нафтодоларами. Резерви поки дозволяють триматися на плаву, зберігаючи колишню адміністративну і бюджетну політику. Коли криза неплатежів стане загрожувати соціальним лихом, регіони явочним порядком почнуть виходити з підпорядкування. Це неминуче.


- Олександр Лукашенко і Нурсултан Назарбаєв «перезавантажили» свою владу в 2015 році - провели президентські вибори. Чи було доцільно для Володимира Путіна зробити такий же хід в минулому році?


- Білорусь і Казахстан - держави, що відбулися, мають виразний образ майбутнього, загальну перспективу. Їх керівники просто застрахувалися від несподіванок, тому що сьогодні почуваються впевнено. У керівництва РФ все навпаки. Путін неодноразово озвучував «оптимістичну мантру» про те, що через два роки в Росії «почнеться економічне зростання», через два роки «ситуація на сировинних ринках зміниться на користь Росії». І так далі. Точно так же в «жирні роки» в Кремлі чекали нафту по 200-250 доларів, а Путін в Німеччині жартував: «Куди ви подінетеся без нашого газу? Дровами будете грубки топити? Так за дровами теж у Сибір треба їхати!» Це дуже характерна для «ленінградського підворіття» риса - свято вірити в свої мрії. Зараз вони мріють про те, що через два роки все відновиться.


- Що являє собою російська опозиція? У нас часто буває семантичний обман, коли в Україні говорять про російську опозицію, то за замовчуванням переносять свій досвід на російський. Але ж це різні опозиції.


- Тут є серйозна проблема. В Україні завжди була повноцінна парламентська опозиція. І при Януковичі, і до нього. І сам Янукович перебував в опозиції. У Росії цього ніколи не було. У 1996 році Єльцин програв президентські вибори Зюганову, але влади йому не віддав. На цьому демократія в Росії закінчилася. Нинішній російський парламент, за влучним висловом Бориса Гризлова, - «не місце для дискусій». Це свого роду клуб, членство в якому - нагорода за лояльність Кремлю. Ні ЛДПР, ні КПРФ, ні «Справедлива Росія», звичайно ж, ніякої опозицією не є. Більш того, представники саме цих партій вносять найбільш людожерські законопроекти і роблять найбільш дикі заяви - такі, якими респектабельні єдинороси гребують.


Так звана «несистемна опозиція» - це ті самі «гамельнські щуролови», які втопили в болоті протест 2011-2012 рр. Найбільш відверті їх представники - наприклад, нині покійний Борис Нємцов або нині живий Сергій Пархоменко - ніколи не приховували «кремлівського ангажементу» і свого презирливого ставлення до бєлолєнточної «піхоти». Нємцов називав цих людей «пінгвінами і хом'яками», для яких він забезпечує культурне дозвілля в безпечному місці. Для Навального його масовка і зовсім - «е * ані барани». Кремль старанно відбирав цих «лідерів», давав їм «зелене світло», забезпечував підсвічування в ЗМІ, «робив біографію» затриманнями, 15-добовими відсидками і кримінальними справами, які для простого смертного означали б СІЗО і реальний термін, а для Навального - лише нову порцію піару. Це дуже зручні «противники». Кремль сподівається з їх допомогою втопити в болоті і прийдешні «каструльні бунти».


- Тоді заяви президента Татарстану про хороші відносини з Туреччиною, коли вони стали поганими, варто сприймати серйозніше, ніж акції опозиції?


- Так. Президент Татарстану фактично заявив, що проводить самостійну зовнішню політику - відрізняється від політики Москви. А що Кремль може зробити? Відкрити вогонь по штабах і перетворити Татарстан на «гарячу точку»? Єдиний вихід - вдати глухого. Але коли нинішня кремлівська бюджетна політика впаде і почнеться неминуча криза неплатежів, цей номер вже не пройде. Москва не платить пенсії, оклади бюджетникам, соціалку? Тоді регіони не збиратимуть для Москви податки і взагалі перестануть підкорятися.


- А чому так виходить, що країна називається Російська Федерація, а централізація більше, ніж в деяких унітарних країнах?


- Це наслідок свого роду пакту, який Кремль уклав з населенням на початку нульових. Кремль забезпечував неухильне зростання рівня життя для більшості і натомість отримував карт-бланш на зачистку неугодних олігархів і «регіональних баронів», тотальний контроль над ЗМІ і найбільшими держкорпорації. У «лихі 90-і» люди звикли вважати «демократію», «свободу слова», «ринкову економіку» фікцією - словесною ширмою для процесу безсоромного злодійства. Люди бачили, як на тлі їх зубожіння пройдисвіти смітять краденими грошима. При Путіні в їхніх гаманцях вперше завелися гроші. Вони купили першу іномарку в кредит, відпочили в Антальї, завели акаунт в соцмережі. Угода здавалася цілком вигідною, поки добробут зростав. Сьогодні вона знижується - значить, угода анульована.


- Але до успіхів Путіна можна віднести анексію Криму, створення Євразійського союзу...


- Насправді Крим слід записувати не в актив Москві, а в пасив Києву. Кремль скористався слабкістю України навесні 2014 року. Більш того, саме він був головною причиною і головним диригентом слабкості України. Для населення Росії в перші місяці Крим був лише «продовженням перемог наших олімпійців» (нагадаємо, в 2014 році відбулася Олімпіада в Сочі, - ONLINE.UA). Потім до нього охололи. А коли стало зрозуміло, що «годувати» тепер доведеться не тільки Кавказ, його тихо зненавиділи. Додайте ту величезну ціну, яку Росія вже платить за божевільну спробу перекроїти кордони в Європі! Весь світ зацікавлений у тому, щоб «ексцес Росії» закінчився так, щоб іншим неповадно було. І спроби чіплятися за окупований Крим тільки погіршуватимуть ситуацію.


І «євразійська інтеграція» провалилася повністю. З цього корабля вже біжать Білорусь і Казахстан. Навіть країни Центральної Азії, які могли стати головними вигодонабувачами, теж не хочуть зв'язуватися з Росією. Залишився тільки один союзник - Вірменія, яка пересварилася з усіма своїми сусідами і всі яйця склала в одну корзину. Їй бігти нікуди. Але і цінність її для Росії дуже сумнівна.


Далі буде...


Олександр Куриленко

Залишаючись на онлайні ви даєте згоду на використання файлів cookies, які допомагають нам зробити ваше перебування тут ще зручнішим

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?