Кремль хвилюється і чекає "Майдану", а Крим вже ненавидять - російський публіцист

ONLINE.UA
  |  У світі   |   Читать на русском
Кремль хвилюється і чекає "Майдану", а Крим вже ненавидять - російський публіцист
У России проблемы с Крымом и не только. Фото: Буквы
Про страх Кремля перед "Майданом", проблеми з Кримом і те, як регіони РФ можуть перестати підкорятися Москві, в інтерв’ю ONLINE.UA розповів російський публіцист, драматург і блогер Володимир Голишев.

— Що чекає на російську політику в виборчому циклі 2016-2018 років? Багато експертів говорять, що на формальні вибори в Росії не варто звертати уваги, позаяк вони в реальній конфігурації влади не грають ніякої ролі.

— Питання влади на виборах в Росії, звичайно ж, не вирішуватиметься. Але сама ситуація транзиту влади (навіть суто номінального) для режиму вкрай небезпечна. У 2011-2012 рр. вибори були таким же безглуздим ритуалом. Але саме коротка мить невизначеності спрацювала як спусковий гачок — в Москві були хвилювання, які дуже нагадують ті, що почалися в Києві два роки потому (Євромайдан, — ONLINE.UA). Різниця тільки в тому, що в Москві "гамельнські щуролови" благополучно втопили протест в болоті, а в Києві Кремлю була потрібна ескалація насильства.

Уже зараз Кремль демонструє крайнє хвилювання в очікуванні "Майдану". Тим часом реальну загрозу для нього становлять не "белоленточные" (опозиційні, — ONLINE.UA) москвичі, а регіональні еліти, яким доведеться зламати "владну вертикаль", щоб вижити. Довгі роки невичерпний потік нафтодоларів дозволяв відкладати питання про життєздатність нової країни в межах РРФСР. Жити ставало краще, жити ставало веселіше. Виникла ілюзія ефективного управління країною і райдужних перспектив. А з місцевим начальством у людей були пов’язані не найкращі спогади — "лихі 90-е", "регіональні барони", "кримінал рветься до влади". І так далі. "Московський государ" мав величезний кредит довіри, якого він позбувся разом із нафтодоларами. Резерви поки дозволяють триматися на плаву, зберігаючи колишню адміністративну і бюджетну політику. Коли криза неплатежів стане загрожувати соціальним лихом, регіони явочним порядком почнуть виходити з підпорядкування. Це неминуче.

— Олександр Лукашенко і Нурсултан Назарбаєв "перезавантажили" свою владу в 2015 році — провели президентські вибори. Чи було доцільно для Володимира Путіна зробити такий же хід в минулому році?

— Білорусь і Казахстан — держави, що відбулися, мають виразний образ майбутнього, загальну перспективу. Їх керівники просто застрахувалися від несподіванок, тому що сьогодні почуваються впевнено. У керівництва РФ все навпаки. Путін неодноразово озвучував "оптимістичну мантру" про те, що через два роки в Росії "почнеться економічне зростання", через два роки "ситуація на сировинних ринках зміниться на користь Росії". І так далі. Точно так же в "жирні роки" в Кремлі чекали нафту по 200-250 доларів, а Путін в Німеччині жартував: "Куди ви подінетеся без нашого газу? Дровами будете грубки топити? Так за дровами теж у Сибір треба їхати!" Це дуже характерна для "ленінградського підворіття" риса — свято вірити в свої мрії. Зараз вони мріють про те, що через два роки все відновиться.

— Що являє собою російська опозиція? У нас часто буває семантичний обман, коли в Україні говорять про російську опозицію, то за замовчуванням переносять свій досвід на російський. Але ж це різні опозиції.

— Тут є серйозна проблема. В Україні завжди була повноцінна парламентська опозиція. І при Януковичі, і до нього. І сам Янукович перебував в опозиції. У Росії цього ніколи не було. У 1996 році Єльцин програв президентські вибори Зюганову, але влади йому не віддав. На цьому демократія в Росії закінчилася. Нинішній російський парламент, за влучним висловом Бориса Гризлова, — "не місце для дискусій". Це свого роду клуб, членство в якому — нагорода за лояльність Кремлю. Ні ЛДПР, ні КПРФ, ні "Справедлива Росія", звичайно ж, ніякої опозицією не є. Більш того, представники саме цих партій вносять найбільш людожерські законопроекти і роблять найбільш дикі заяви — такі, якими респектабельні єдинороси гребують.

Так звана "несистемна опозиція" — це ті самі "гамельнські щуролови", які втопили в болоті протест 2011-2012 рр. Найбільш відверті їх представники — наприклад, нині покійний Борис Нємцов або нині живий Сергій Пархоменко — ніколи не приховували "кремлівського ангажементу" і свого презирливого ставлення до бєлолєнточної "піхоти". Нємцов називав цих людей "пінгвінами і хом’яками", для яких він забезпечує культурне дозвілля в безпечному місці. Для Навального його масовка і зовсім — "е * ані барани". Кремль старанно відбирав цих "лідерів", давав їм "зелене світло", забезпечував підсвічування в ЗМІ, "робив біографію" затриманнями, 15-добовими відсидками і кримінальними справами, які для простого смертного означали б СІЗО і реальний термін, а для Навального — лише нову порцію піару. Це дуже зручні "противники". Кремль сподівається з їх допомогою втопити в болоті і прийдешні "каструльні бунти".

— Тоді заяви президента Татарстану про хороші відносини з Туреччиною, коли вони стали поганими, варто сприймати серйозніше, ніж акції опозиції?

— Так. Президент Татарстану фактично заявив, що проводить самостійну зовнішню політику — відрізняється від політики Москви. А що Кремль може зробити? Відкрити вогонь по штабах і перетворити Татарстан на "гарячу точку"? Єдиний вихід — вдати глухого. Але коли нинішня кремлівська бюджетна політика впаде і почнеться неминуча криза неплатежів, цей номер вже не пройде. Москва не платить пенсії, оклади бюджетникам, соціалку? Тоді регіони не збиратимуть для Москви податки і взагалі перестануть підкорятися.

— А чому так виходить, що країна називається Російська Федерація, а централізація більше, ніж в деяких унітарних країнах?

— Це наслідок свого роду пакту, який Кремль уклав з населенням на початку нульових. Кремль забезпечував неухильне зростання рівня життя для більшості і натомість отримував карт-бланш на зачистку неугодних олігархів і "регіональних баронів", тотальний контроль над ЗМІ і найбільшими держкорпорації. У "лихі 90-і" люди звикли вважати "демократію", "свободу слова", "ринкову економіку" фікцією — словесною ширмою для процесу безсоромного злодійства. Люди бачили, як на тлі їх зубожіння пройдисвіти смітять краденими грошима. При Путіні в їхніх гаманцях вперше завелися гроші. Вони купили першу іномарку в кредит, відпочили в Антальї, завели акаунт в соцмережі. Угода здавалася цілком вигідною, поки добробут зростав. Сьогодні вона знижується — значить, угода анульована.

— Але до успіхів Путіна можна віднести анексію Криму, створення Євразійського союзу...

— Насправді Крим слід записувати не в актив Москві, а в пасив Києву. Кремль скористався слабкістю України навесні 2014 року. Більш того, саме він був головною причиною і головним диригентом слабкості України. Для населення Росії в перші місяці Крим був лише "продовженням перемог наших олімпійців" (нагадаємо, в 2014 році відбулася Олімпіада в Сочі, — ONLINE.UA). Потім до нього охололи. А коли стало зрозуміло, що "годувати" тепер доведеться не тільки Кавказ, його тихо зненавиділи. Додайте ту величезну ціну, яку Росія вже платить за божевільну спробу перекроїти кордони в Європі! Весь світ зацікавлений у тому, щоб "ексцес Росії" закінчився так, щоб іншим неповадно було. І спроби чіплятися за окупований Крим тільки погіршуватимуть ситуацію.

І "євразійська інтеграція" провалилася повністю. З цього корабля вже біжать Білорусь і Казахстан. Навіть країни Центральної Азії, які могли стати головними вигодонабувачами, теж не хочуть зв’язуватися з Росією. Залишився тільки один союзник — Вірменія, яка пересварилася з усіма своїми сусідами і всі яйця склала в одну корзину. Їй бігти нікуди. Але і цінність її для Росії дуже сумнівна.

Далі буде...

-6
+95
РЕКЛАМА
Статті
Вхiд