Європа повертається обличчям до Путіна: що робити Україні

Європа повертається обличчям до Путіна: що робити Україні


  |  Політика   |   Читать на русском
Лидеры стран "нормандской четверки". Фото: Лента
Подій минулого тижня у зовнішній політиці цілком достатньо, щоб говорити про чергову #зраду Європейського Союзу стосовно України. Резолюція Сенату Франції, який закликав уряд країни почати процес скасування санкцій проти Росії. Заклик міністра закордонних справ головуючої в ОБСЄ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайєра подумати над процесом ослаблення санкцій проти РФ. Відсутність в Європейському Союзі єдиної позиції щодо надання нашій країні безвізового режиму. Чи варто панікувати, чи правильніше проаналізувати ситуацію?

Вона, на перший погляд, виглядає гнітючою, адже в країнах Європейського Союзу, що входять в "нормандську четвірку", раз у раз демонструють готовність йти назустріч Росії. Причому роблять це не заштатні політики, а фігури першої величини. До того ж, в умовах гібридної війни сприйняття ситуації найчастіше є пласким і чорно-білим, що аж ніяк не сприяє громадському спокою і оптимізму.

Але, якщо розібратися, то країни Заходу діють в своєму репертуарі. Відносини з Росією за останні 25 років для них важливіше і вагоміше контактів з Україною (причини цього — предмет окремої розмови). Ейфорія від уявної демократизації РФ породила чимало проблем, і тільки агресія проти України призвела до змін в підходах західних політиків. Там були змушені відмовитися від business as usual в стосунках з Москвою. До речі, третій пакет санкцій у виконанні ЄС, дискусія про продовження якого пройде через пару тижнів, є прикладом того, як 28 країн стрибнули вище голови і справді наступили — кожна по-своєму — на горло власній пісні.

Нагадаю, що в 2017 році в Німеччині і Франції пройдуть парламентські та президентські вибори відповідно. За законами жанру, Ангела Меркель і Франсуа Олланд повинні демонструвати успіхи в різних сферах державної діяльності, серед яких дипломатія є далеко не останньою. Припинення конфлікту на Донбасі — найбільш масштабного і запеклого в Європі за останніх 20 років — прямий інтерес для Берліна і Парижа. До того ж, позиції Олланда в контексті майбутніх виборів є досить слабкими, йому в спину дихають політики з яскраво вираженою проросійською орієнтацією — Марін Ле Пен і Ніколя Саркозі. У Німеччині ситуація визначається наявністю широкої коаліції ХДС / ХСС і СДПН, що часто стає причиною появи взаємовиключних меседжів з Берліна. Враховувати "російський фактор" доводиться всім провідним політикам Західної Європи.

Можливо, найбільш чітко неоднозначність європейської позиції демонструє ситуація навколо надання Україні безвізового режиму. Наша країна, за словами президента Європарламенту Мартіна Шульца, повністю виконала вимоги, але євробюрократи продовжують тягнути резину, розробляючи механізми швидкого скасування ще не наданого статусу. В результаті безвізовий режим Україна не зможе отримати раніше осені 2016-го, хоча в нинішній ситуації цей крок має для офіційного Києва швидше ритуальне, ніж предметне значення.

Що в цій ситуації робити Україні? Не жити думками про те, що нас всі зраджують, і відмовитися від впевненості, ніби нашій країні Європейський Союз до кінця днів своїх зобов’язаний. Не втрачати терпіння і продовжувати діалог з європейськими партнерами, переконуючи їх у власній правоті і незмінності прагнення стати членом Європейського Союзу, при цьому чітко усвідомлюючи: на євроінтеграцію піде більше, ніж сьогодні говорять вголос вітчизняні політики.

Необхідно не тільки констатувати наявність проблем, а й показувати сильні сторони України, демонструючи, що корисного ЄС принесе інтеграція з нашою країною. Так, і змінюватися разом з навколишнім світом, можливо — швидше за нього, оскільки в іншому випадку шанси перетворитися на "сіру зону" залишатимуться високими.

Євген Магда, політичний експерт, спеціально для ONLINE.UA

Новини інших ЗМІ

Загрузка...