Майже через три роки з моменту інциденту між Ізраїлем і Туреччиною навколо корабля «Маві Мармара» біля берегів Гази (в травні 2010 року військово-морськими силами Ізраїлю в нейтральних водах поблизу кордонів країни був зупинений конвой з шести судів c гуманітарним вантажем для жителів сектора Газа. В результаті опору, який чинився оглядовою групою пасажирами корабля «Маві Мармара», було вбито 9 і поранено 30 чоловік, - ONLIUNE.UA), обидві сторони, нарешті, нормалізували відносини. Тим самим дві стратегічні сили відновили робочі зв'язки в період великого геополітичного напруження в регіоні. Менш очікуваним, але більш значним було повідомлення Кремля про те, що
Туреччини Реджеп Ердоган направив президенту Росії Володимиру Путіну лист з вибаченнями за збитий в листопаді військовий літак Су-24. І хоча
лювання про "вибачення" було кілька разів уточнене, в тому числі турецькою стороною, і в підсумку вийшло не так категорично, як заявляв Кремль, потепління відносин Москви і Анкари залишається однією з найважливіших тем світової політики.
Американська приватна розвідувально-аналітична компанія Stratfor розповіла про те, які можливості відкриваються перед Росією і Туреччиною в зв'язку з принесеними турецькою стороною "вибаченнями", і наскільки вони вплинуть на відносини двох країн. Звіт приватної розвідки США є в розпорядженні ONLINE.UA.
Росіяни вже давно наполягали, що принесення вибачень має бути попередньою умовою для відновлення зв'язків з Туреччиною. Тепер, коли необхідні вибачення були принесені (щонайменше в інтерпретації Кремля, - ONLINE.UA), можна буде почати переговори з важливих питань, починаючи від турецького сприяння військово-морській присутності НАТО в Чорному морі до блокування Росією позицій Туреччини в Сирії. Інтереси, що глибоко розрізняються, однак обмежуватимуть турецько-російські відносини.
Після того, як був збитий російський літак, Москва призупинила безвізовий режим для турецьких громадян, обмежила імпорт турецьких товарів, посилила обмеження для турецьких організацій, що працюють в Росії, і порадила жителям країни утриматися від поїздок до Туреччини. У Сирії Росія доукомплектувала свої засоби протиповітряної оборони, проводила важкі авіаудари по повстанцях, яких підтримує Туреччина, і дала зрозуміти, що збиватиме турецькі літаки, що пролітають над Сирією. Москва, таким чином, обмежила військові можливості Анкари в Сирії, оскільки Туреччина не має ні найменшого бажання почати військове зіткнення з Росією.
Що найбільш небезпечно для Анкари, Росія навмисно налагоджувала відносини з загонами народної самооборони курдів (YPG), допомагаючи їх військовим операціям і - принаймні, згідно із заявами Анкари - можливо, навіть поставляла зброю Курдській робочій партії - турецькому сепаратистському угрупованню (яке проводить теракти в Туреччині, - ONLINE.UA). Це, а також співпраця Вашингтона з YPG в боротьбі проти Ісламської держави обмежило можливості Туреччини блокувати все більше накопичення сил курдів на сирійському кордоні, змушуючи Туреччину бути більш піддатливою до переговорів з Росією.
У Москви є свої причини хотіти відлиги у відносинах з Туреччиною. Перше - це переконати Анкару припинити підтримку повстанських угруповань в Сирії. Але, що більш важливо, Москва хотіла б обмежити співпрацю Туреччини з НАТО в планах щодо посилення присутності альянсу на російських кордонах. Так, наприклад, відповідно до географічного розташування і військово-морського потенціалу Туреччина добре підготовлена, щоб зіграти певну роль в плані з нарощування сил НАТО в Чорному морі.
Однак зрештою більші сили обмежать масштаб будь-якого російсько-турецького зближення. Анкара навряд чи вживатиме будь-яких заходів, які суттєво послаблять НАТО, адже вона вважає Альянс найсильнішим гарантом безпеки проти Росії. Тому Туреччина залишиться геополітичною основою для будь-яких прагнень Заходу створити противагу Росії в регіоні від Балкан до Чорного моря і Кавказу. Анкара також розробила глибокі зв'язки з сунітськими повстанцями Сирії, підтримуючи їх у боротьбі проти алавітів, контрольованих Дамаском і його російськими союзниками. Етнічні сирійські угруповання туркманів стали важливим компонентом в стратегії Анкари щодо стримування зростання YPG. Таким чином, можна очікувати поліпшення російсько-турецьких відносин після принесених вибачень, але лише до певного рівня.
Росія буде продовжувати використовувати сирійське поле бою як важіль тиску в її ширшому протистоянні із Заходом, і частка участі Туреччини в цьому протистоянні важлива для РФ. Водночас у Туреччині є нагальна необхідність обмежити курдську експансію на своїх кордонах, і це дає Росії сильний вплив на Туреччину до тих пір, поки Москва залишається активною в Сирії. Вибачення (або "жаль", як уточнювалося пізніше, - ONLINE.UA) є лише невеликою увертюрою до примирення, але основні відмінності залишаються.
Втім, в обох сторін тепер є можливість вести переговори з усіх питань, починаючи від тактичної координації на території Сирії до спроб відродити амбітні енергетичні проекти, такі як газопровід «Турецький потік», або навіть з питань встановлення меж і ведення переговорів про пересічні сфери впливу, як, наприклад, в Нагірному Карабасі.
