Кремль відклав "Новоросію", але є три проблеми - західні ЗМІ

Кремль відклав "Новоросію", але є три проблеми - західні ЗМІ


  |  Політика   |   Читать на русском
Иллюстрация: vestnikkavkaza.net
У своїй статті для сайту Atlantic Council старший науковий співробітник Євразійського центру ім. Діну Патричіу Атлантичної ради та Глобального енергетичного центру Аріель Коен нагадав про непросту історію України та її відносини з Росією. Також експерт назвав три найважливіші проблеми, які потрібно вирішити Заходу в протистоянні з РФ Володимира Путіна, який відклав проект "Новоросія", але продовжує атакувати Україну. ONLINE.UA зробив переклад матеріалу.

Із часів середньовіччя Київська Русь — група вільних ворогуючих князівств, кордони якої не чітко збігаються з межами сьогоднішньої України — зазнавала впливу загарбників із сусідніх держав. Список агресорів включає в себе норманів, монголів, поляків, турків, габсбургських австрійців, німців-нацистів і, не в останню чергу, московитів — династію Романових за часів Російської імперії та більшовиків. Кожне вторгнення руйнувало політичні та соціальні інститути, призводило до приголомшуючих людських жертв і затримок у розвитку країни.

Сьогодні політика Росії по відношенню до України свідчить про те, що зовнішня політика РФ завжди була експансіоністською. Вона прагне контролювати сусідні держави за допомогою дипломатії і економічних зв’язків, якщо це можливо (за допомогою такого інструменту, як Євразійський економічний союз), а також шляхом дестабілізації і сили, якщо це необхідно. Прагнення Росії до збереження імперії настільки первісно, ​​що воно спостерігалося навіть без "офіційної" ідеологічної доктрини після розпаду Радянського Союзу.

"Ліберальна імперія" царя приватизації Анатолія Чубайса була раннім попередженням про те, що сучасна Росія не відмовилася від своїх експансіоністських устремлінь. Тепер лібералізм пішов, і в імператорській пісочниці граються набагато більш зловісні особистості, в тому числі військові і Федеральна служба безпеки, а також Олександр Дугін, Олександр Проханов, Максим Шевченко та інші антизахідні шовіністи, ультранаціоналісти і ненависники України.

Кремль виявив, що Україна занадто велика, щоб її проковтнути. Проте, не дивлячись на міжнародну ізоляцію Росії, санкції проти неї, зниження цін на нафту і подальший економічний спад, Москва не змінила своїх планів щодо України.

У той час, як проект 2014 року "Новоросія", який передбачав дестабілізацію, анексію і окупацію шести регіонів на сході та півдні України (відзначимо, що в Росії говорили і про захоплення десяти українських областей, — ред.), наразі відкладений, програма Кремля включає в себе продовження військової підтримки сепаратистів, проведення "виборів" в контрольованих Росією Донецькій і Луганській областях (точніше — в тих їх частинах, які окуповані РФ і так званими ДНР-ЛНР, — ред.), порушення балансу влади в Києві і економічний тиск.

Цей тип втручання через дестабілізацію, ймовірно, залишиться найкращим для Росії — він менш дорогий, ніж повномасштабні військові операції в Україні, і є стратегічним інструментом утримування Києва подалі від шляху західної інтеграції.

Проте щось більш зловісне може розвиватися повним ходом. У липні заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін висловив "стурбованість", що збільшення напруженості на Донбасі — це "доказ" того, що Україна нібито готується до військової кампанії, щоб забрати свою східну територію. Москва не готова відмовитися від сепаратистів на сході України. 6 серпня ватажок російської маріонетки "Луганської народної республіки" Ігор Плотницький був важко поранений в результаті вибуху автомобіля. Зараз ситуація стає ще більш напруженою.

Недавню провокацію в Криму деякі спостерігачі навіть порівняли з Гляйвіцьким інцидентом, який привів до нападу нацистської Німеччини на Польщу у вересні 1939 р. І справді, російські війська зараз зібрані в північній частині Криму, але не в кількості, що припускає масове вторгнення для захоплення Києва.

Українські сили були приведені в стан бойової готовності. Посол України в ООН безрезультатно попросив Росію надати докази обвинувачень, і ще одне фальшиве російське відео, що показує українську провокацію, було поширене. Можна тільки сподіватися, що майбутні вибори в Росії і необхідність мобілізації путінських виборців були основною метою кримської провокації.

У Вашингтона є три проблеми в ситуації c Росією і Україною. По-перше, адекватне ведення політики США щодо РФ неможливо без високого рівня розвідувальних даних і високого рівня аналізу. Брак розвідданих є проблемою вже деякий час: як грузинське вторгнення в 2008 році, так і окупація Криму та війна на Донбасі в 2014 році були безпорадно описані як "неочікувані". Без хорошої інформації немає ніякої можливості прогнозувати поведінку непередбачуваних лідерів, які мають повний контроль над політичними інструментами країни.

Другим завданням є створення ефективного стримування з боку НАТО. Змусити три тисячі солдатів виглядати, як 30 тисяч — це нездійсненна місія. Росіяни вміють рахувати. Коли НАТО оголосив про розгортання трьох батальйонів від Балтики до Чорного моря, Москва протиставила цьому три дивізіони.

Третя проблема полягає в демонстрації політичної волі. Захід повинен переконати Москву в тому, що він налаштований серйозно на випадок повної дестабілізації України, або, ще гірше, — вторгнення. Україна не може боротися і виграти війну з Росією своїми силами. Проте європейці і американці явно не налаштовані боротися за неї, або за інші країни Центральної та Східної Європи, як недавно припустив республіканський кандидат в президенти Дональд Трамп.

ЄС і США поглинені своїми проблемами. ЄС залагоджує справи із Brexit, а також прибуттям понад одного мільйона біженців. Крім того, Франція і Німеччина налякані діями Росії і не хочуть ескалації конфлікту.

Гірка правда полягає в тому, що політичні еліти в ЄС і США помилково думають, що наслідків конфлікту в Україні для них буде не дуже багато. Вони вважали за краще б вести товарообіг з Росією. І жодна західна нація, можливо, за винятком Польщі, не готова вступити в повномасштабну війну з озброєною ядерною зброєю Росією через Україну.

Таким чином, лідерам в США і Європі слід визнати, що вкладення в стримування — це краще і дешевше, ніж повноцінна війна. Зміцнення НАТО, підвищення якості розвідки і стратегічних інформаційних операцій, встановлення системи ефективного стримування в Східній Європі, а також підтримка безпеки і незалежності України — це реальна програма, яку Вашингтон, Берлін і Брюссель можуть і повинні підтримати.

Новини інших ЗМІ

Загрузка...