Легендарний український музикант, лідер гурту @Traktor і колишній бас-гітарист ВВ Олександр Піпа в розмові з ONLINE.UA продовжує розповідь про найкращі для української музики часи.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: Дуже шкода, що для багатьох ВВ - це "Весна-Весна" - Олександр Піпа
- Взагалі, коли ми починали (це, до речі, було рівно 29 років і один день тому, 14 листопада 1987 року) ми не знали нічого ні про концертний звук, ні про комбіки, монітори. Грали на самопальних гітарах, втикали їх у самопальні підсилювачі, барабани були, в кращому випадку, виробництва країн соцтабору.
Ну, і такі нюанси. У всьому світі гітарні кабелі були jack, а у Радянському Совку були п'ятиконтактні штекери, і вони завжди випадали. Коли вперше поїхали до Франції, я на фестивалі за допомоги такого штекера спалив величезний басовий комб Trace Elliot.
Зараз, у часи, коли хлопчик, починаючи займатися рок-музикою, грає у групі на батьковому Gibson, це все видається дивним. І зараз всі про все знають, а якщо людина чогось не розуміє, то за п'ять хвилин може знайти в інтернеті, чим Gibson відрізняється від Fender. Ми не знали нічого.
- До речі, до твоїх слів, що майже відсутні живі записи. Альбом "Або-або", записаний у Франції, якраз і відтворює, як шалено могли виступати ВВ у золотому складі. І альбом, здається, зберіг цю енергію.
- У нас весело почалася кар'єра у Франції. Ми туди попали, коли у світі ще була мода на оновлений Совок, і ми грали практично на всіх величезних французьких фестивалях. Найбільший з них - це фестиваль у Бельфорі, ми до нього серйозно готувалися. У той день, коли ми грали на фестивалі, там ще були INXS, Pixies. Mano Negra , де співав нині відомий Ману Чао. Отака компанія: і ми там всі разом. Я і Pixies на фестивалі в Бельфорі :)
Причому так серйозно готувалися до виступу, що навіть не бухали перед виходом на сцену і з переляку дуже круто зіграли, незважаючи на те, що наші гітари продовжували бути самопальними. Звукач французький записував виступ на касету - дуже добре, що ми цього не знали, бо тоді, може, ще більше перелякалися б і наробили помилок. Потім він подарував нам касету, ми послухали, сказали: "Круто!" Далі в студії зробили майстерінг, і це стало нашим першим концертним альбомом "Або-Або". Це перший альбом, що вийшов спочатку на вінілі, а потім на компакт-диску. З усієї фонотеки ВВ, я вважаю, що він найкрутіший, бо він насправді передає вар`яцтво і драйв, які мав ранній ВВ.
"Веселковий твіст" з "Країни мрій", 1990 рік
- А потім ми приперлися назад в Україну, щоб записувати перший студійний альбом "Країна мрій". Ми до того записувалися на студії "Кобза", альбом "Hey, O.K.!" вийшов тоді лише на касетах. Зараз послухаєш, і він видається класним, а тоді він нам не подобався.
Отже, записали "Країну мрій" - нібито цей альбом теж класний, але це тільки за рахунок пісень, а не якості запису. Якби він був ще записаний добре, так, як можна це зробити сьогодні: оце дійсно була б бомба - і назавжди! А так мені звук не подобається. Отже, два альбоми ВВ, що мені подобаються: це перший альбом "Танці", що ми записували власноруч, і "Або-Або". Вони за атмосферою, за духом, за звуком (хоч він і палений) наближені до тих ВВ, що я любив.
- Я пам'ятаю 1997 рік, коли ви почали підкорювати Україну вже за законами шоу-бізнесу, ваші гастролі сходом України, приїзд до Донецька, Луганська, шалені концерти з аншлагами. Усі тоді слухали альбом "Музіка", який на 100% складався з хітів. І мені просто цікаво - а які до нього взагалі можуть бути претензії?
- Так, цей альбом дуже збалансований. Ми його писали у Франції, на студії Blow up.
І у тому, що альбом має таке звучання, належить заслуга інженеру студії. Звали його Борис: білошкірий негр, кокаїнщик, можливо, ще й нетрадиційної сексуальної орієнтації - тобто, така дуже творча людина. Цей Борис - єдиний, хто не давав Олегу Скрипці сунути свого носа туди, де він нічого не розуміє, звукач сам був диктатором у власній студії і робив такий звук, який вважав за потрібний. Тому альбом вийшов такий збалансований. Окрім француженок, які зображали сільський український хор в "Горіла сосна", ми працювали над ним удвох: Олег писав усі гітари і вокали, а я — басуху і програмував драм-машинку. Да, в цьому альбомі немає барабанщика, лише драм-машинка грає - але погодьтеся, дуже достовірно!
"Музіка": Що б таке зробити, коли нема роботи?
- А про мінуси — про це я вже казав. З "Весни-весни" я вже почав втрачати інтерес до цієї групи.
- Здоренко так швидко пішов з ВВ, інтернету тоді ще не було, я пам'ятаю, що ще в середині 90-х я та друзі вважали - Юрко з вами ще грає, і на альбомі "Музіка" звучить його гітара... Згодом я такі паралелі провів - той склад, де лідерство ділилося, це був варіант Beatles, наявних лідерів двоє, проте весь квартет — харизматичні особистості. Після уходу Здоренка вмерла й надія на українських Beatles...
- Юрко таки грав у "Музіці", в пісні "Гей! Любо!" - починали щось у Києві ще писати. І коли Здоренко пішов із групи, можна би було вже і мені тікати. ВВ втратив баланс, противаги, група перестала бути, так би мовити, ансамблем. У нас, у Совку і Постсовку, років на тридцять менше досвіду в рок-н-ролі, ніж у цивілізованому світі. У цивілізованому світі, коли малолєтки збираються грати разом, вони відразу підписують між собою контракт: умови взаємодії, права та все інше.
А ми просто були друзями, які грали в своє задоволення пісні, а воно ще й пішло, сподобалося людям. І не заходило в голову, що хтось один на себе може все перебрати - а коли так вийшло, було вже пізно.
"Зв'язок". Вокальну майстерність демонструють і Здоренко, і Скрипка :)
- Для себе 20 років у ВВ я можу поділити на чотири періоди. Перший - це з самого початку і до того, як пішов Юра Здоренко: золотий склад, найбільші, на мою думку, хіти, формування репертуару, стилю і моментальна слава, найбільш ейфорійний період.
Другий період - Франція, де мінялися барабанщики, гітаристи, дуже цікава доба з точки зору досвіду, пригод. Але саме в цей період Олег зібрав всю групу у собі.
Третій період - це "Весна-весна", входження у когорту "Топ-10 російського гівнороку" з відповідним відношенням. Тоді я ще продовжував вважати ВВ справою свого життя, переймався, що група стала якась не така, але дуже сподівався, що вдасться її повернути. Але в останні п'ять років я зрозумів, що повернути це неможливо. Умовно кажучи, я просто догравав - за гроші чи не знаю навіщо, і, в кінці-кінців, кинув.
І четвертий період - це вже без мене.
- Розкажи, кого з відомих з дитинства музикантів довелося зустріти потім, поспілкуватися?
- За десятки років музичного життя, доводилося перетинатися з багатьма музикантами. Перший такий досвід: концерт з легендарною групою Sonic Youth у Києві.
Олександр Піпа
А потім пішло-поїхало. Я вже розказував про групу Slade, які були мегазірками у Совку. І ось раптом на "Таврійських іграх" ми виступаємо разом зі Slade. Тоді так вийшло, що я з Франції прилетів додому сам. У Києві бухав з друзями і був десь на третьому тижні такого серйозного п'янства - і тут довідався, що мені потрібно летіти на "Таврійські ігри" в приватному літаку разом з групою Slade. Як заходив у літак, я ще пам'ятаю, а прокинувся вже в "Ікарусі", що під'їжджав до Каховки. Може хтось пам'ятає обкладинку Slade, де кулак, і на ньому написано "Slade"? Так ось, коли я прокинувся, у мене була панчоха знята з ноги, і написано на ній “twat”, тобто “ідіот”. Мабуть, в літачку я Slade добре дістав своїм фанатством, але потім на фестивалі нормально спілкувалися. І десь ще лежать касети з їхніми автографами.
Або така зустріч. Летів якось із Лондона, поряд сидів дядечка такий приємний. Ми читали газети, а потім почали розмовляти. Виявилося, що це музикант з групи The Animals. Так, тих, що "House of Rising Sun" співали. І він так просто каже: "Зараз у нас басіст помінявся, раніше він у Smokey грав". Я згадав знову шкільний ансамбль, час, коли Smokey були для нас боги...
Ну, я взяв у нього автограф на першому, що потрапило в руки. Це був спеціальний кульочок для блювання в літаку. Чувак з Animals оцінив: "Ти казав, що ви - панки, і ви справді панки!” І може десь цей кульок для блювання з автографом Animals вдома і досі лежить.
- Недавно ти у якомусь інтерв'ю сказав, що знаєш секрет, як написати популярну пісню, яку точно слухатимуть. Я про це згадував, тому що було цікаво, а як це перевірити, доки така пісня не буде написана?
- Паралельно із ВВ, уже в кінці, ми зі Здоренком знову зібралися і створили банду, що називалася "Борщ". А Здоренко - все ж таки геній. Він може об одинадцятій ранку сісти і написати пісню просто так, бринькаючи на гітарі - і таку, що на голову не налізе й десятьом наркоманам. Але він подібне може робити, тільки коли вимикає голову. А тільки-но він голову вмикає і починає думати про майбутнє, про гроші, кар'єру, то все починає зводитися до якихось штампів. Може, тому з "Борщем" так і вийшло, що він і не нашим, і не вашим. Я мріяв грати з тим Юрком, що придумує таке, що на голову не налазить. А він хотів грати щось більш комерційне — і так воно, врешті-решт, і заглухло.
"Борщ". Світом керує бабло!
І ось - про секрети популярної пісні. Один наш друг почув "Борщ" і попросив нас із Юрком допомогти записати свої пісні, такі класні, мелодійні, баладні. Ми пішли на студію і зробили справжні хітові аранжування. Я би для своєї музики такого ніколи не зробив, бо це попса - але чувак хотів саме такі поп-рокові аранжування, і ми зробили їх ну просто ідеально. Отже, якщо ти маєш професіональний досвід, стає зрозумілим, як зробити хітовий проект.
Є лише один нюанс: в такому випадку треба грати те, що ти не хочеш, і не грати те, що ти хочеш. Все. А в моєму випадку - я вже в такій ситуації був останні п'ять років у ВВ. Так навіщо мені було кидати ВВ - тим більше, я був там на задньому плані і особливо не ганьбився, і робити таке саме - але зі мною на передньому плані?
Тим більш, є такий нюанс: чим бідніша країна, тим менший ринок для поп-музиканта. Наш ринок - це не ринок Німеччини, Франції, не кажучи про англосаксонський світ. Отже, щоб заробити в Україні, треба охоплювати всю можливу аудиторію, себто підтакувати її музичним смакам. І такий приклад у нас є - це Вєрка Сердючка. В принципі, хто завгодно може робити таку музику, як Вєрка Сердючка, і це гарантований успіх. Але просто не хочеться.
Далі буде...
Розмовляв Ярослав ГРЕБЕНЮК
