Стрічка новин

Волонтер Віталій Дейнега: в Україні є конкретна проблема, на якій грає Кремль

Події | Читать новость на русском
Волонтер Віталій Дейнега: в Україні є конкретна проблема, на якій грає Кремль Віталій Дейнега. Фото: Facebook
Про те, як Росія користується внутрішніми чварами в Україні, навіщо нинішня влада масово роздає зброю політикам і чиновникам, і чому українцям варто не сподіватися на дуже швидкі зміни в країні, розповів у заключній частині інтерв’ю ONLINE.UA волонтер, засновник фонду "Повернись живим" Віталій Дейнега.


 — Мене ще непокоїть така річ. Мало того, що в нас купа зовнішніх загроз — реальних і потенційних — так ми ще й примудряємося всередині ситуацію загострювати. Чи то мені здається, чи останнім часом ці процеси все більше посилюються. Ті ж Facebook-баталії між волонтерами тільки чого варті! 

— Волонтерські ср*чі — це не є зрада, це не є "рука Москви". Це є наслідок особистих якостей конкретних людей. Знаєш, в 2014-му люди, не розуміючи взагалі, що відбувається у волонтерському русі, на фронті, але вважаючи, що вони все знають, чудово розбираються, як жити іншим, закликали всіх волонтерів об’єднуватися. І дійсно, така спроба була здійснена. Але коли я побачив всіх інших, з ким треба було об’єднатись, — я зрозумів, що вони діляться, грубо кажучи, на три групи: тих, кому я довіряю і з ким готовий мати спільні проекти; тих, кому я при зустрічі потисну руку, але нічого мати з ними не хотів би спільного; тих, з ким я волів би не зустрічатися в принципі.

Люди не розуміють (хоча потроху це розуміння починає приходити), що волонтери — це дуже різні люди. Дуже різні. І за рівнем мислення, і за рівнем психічного здоров’я. Тому коли у нас відбуваються оці якісь міжволонтерські баталії — це наслідок кількох явищ. Перше: людина мала свою специфіку ще до війни — я маю на увазі і психічне здоров’я, і особисті якості. Бо іноді людина не є душевно хворою, вона просто — г*вно. При цьому це не заважає їй робити якийсь час гарну справу — і це ок. І друге: ці люди, що були ніким або відносно ніким, раптом отримали дуже велику медійність, популярність. А потім вона різко впала. Вони можуть не визнавати, що їм подобається слава. Але коли її стає менше, вони починають шукати її будь-яким шляхом. В тому числі, через скандали. Ну, і є нормальні люди, які обходять цих навіжених стороною і намагаються робити свою справу, і їх, на щастя, більше. Але г*вно завжди видніше.

І якщо істероїдні не можуть затіяти скандал з кимось дійсно вагомим, не можуть, наприклад, почати накидати г*вно на президента, Полторака чи ще когось, бо ті цього просто не помітять, вони починають кидати г*вном в того, хто помітить. В таких як самі. У того, хто відповість. 

Через те, коли бачу, як хтось із волонтерів нападає на мене — я просто на це не реагую. Я можу пожартувати з деяких постів Юри Касьянова, тому що, з моєї точки зору, вони просто смішні. І не більше того. Бо я до Касьянова як до людини ставлюся дуже добре. Те, що він зробив, сприймаю з величезною повагою. Так, щось я би зробив інакше. Щось — краще. Щось — гірше. Але я однозначно поважаю те, що він зробив як волонтер. А те, що він іноді говорить, мені, чесно кажучи, часом здається смішним. А часом — ознакою якогось посттравматичного розладу свідомості. Ось і все. Хоча шкода, що таке відбувається. Шкода, що люди, на яких інші люди покладали великі надії, бачили в них когось, не витримують цієї перевірки.

Волонтер Віталій Дейнега: в Україні є конкретна проблема, на якій грає Кремль (1)

Фото: Facebook

— Яку саме перевірку маєш на увазі?

— Я вже не раз казав, що є три речі, які, в принципі, показують, що собою являє людина. Поки вона не пройде ці три перевірки, про неї не можна казати щось із певністю. Це слава, гроші і влада.

Перші волонтери не витримали перевірку грішми. Ті, хто почав красти. Вони в більшості своїй відсіялись ще в 2014-2015 роках. Вони або пішли в політику за більшими грошима, або відсіялись ще тоді, коли всі зрозуміли, хто вони є, ізолювали їх, перестали мати з ними справу. А це трапляється завжди. Люди в якийсь момент відчувають, що з тобою щось не так — і перестають тобі вірити.

Друга частина не витримала слави. Коли ж ця слава почала спадати, вони змінились. Вони почали її шукати знову — в такий от спосіб. І вони роблять це абсолютно несвідомо. Вони впевнені, що, влазячи в цю "священну війну" один з одним, саме вони несуть якусь "правду". Це не умисний пошук "а з ким би його поср*тися, аби популярність свою підняти?". Але результат є.

А ті, що пішли у владу, я чесно скажу — там, крім Туки, в принципі і говорити нема про кого. Хоча у мене вже і щодо Туки питання: а чи був він нормальним і тоді, коли йшов у владу?

А всі інші... Більшість-то, фактично, і влади не отримали. Бо коли я кажу про перевірку владою, маю на увазі, що людина отримує можливість робити, що завгодно — а робить, все одно, те, що треба. От тоді людина пройшла перевірку владою. А більшість волонтерів, які пішли в Міноборони, на різні інші посади — вони такої влади не отримали. І, на щастя, є велика кількість людей серед розпіарених і не дуже волонтерів, які насправді роблять велику справу. І, як на мене, свою перевірку владою вони пройшли хоча б частково.

— Це хто, наприклад?

— Це та сама рада волонтерів при Міноборони, Льоша Грідін і компанія, Загороднюк з Проектним офісом реформ в МОУ... У мене можуть бути свої погляди на дії одних та інших, я можу з ними в чомусь погоджуватися, а в чомусь — ні, але про цих людей не можу сказати нічого поганого. 

Волонтер — це, в принципі, якась відмінність від норми. Ми всі по-своєму трошки неадекватні. На жаль. Просто хтось — занадто. Хтось не витримав слави, бо не був до неї готовий. Я у фонді постійно наголошую: ні в якому разі не можна забувати, заради чого ми все починали. Вони ж про це забули вже давно. І це — найгірше: забути, ким вони були до раптової слави і великих грошей, які їм почали переказувати люди. Забути, яку ціль ставили перед собою, коли збирали і відправляли свій перший вантаж на фронт. Це страшно: втратити здатність розуміти, до чого глобально призводить те, що вони роблять.

У мене вистачає людей, на кого в мене — повно г*вна. І я міг би про це безкінечно розповідати, якби захотів. Але чи варто це робити зараз? Тим більше, людина може змінитися за час війни. Я сам дуже за ці три роки змінився, у мене кардинально змінилися цінності. Інші теж можуть мінятися. 

І взагалі, у нас є спільний ворог. Нам треба з ним воювати, а не один з одним. Я знаю волонтерів, про яких мені достеменно відомо, що вони крали бабки. І навіть докази цього є, блін! А зараз ці люди пішли і працюють десь в міністерствах. Є одна людина — це клептоманка просто була, а не волонтер. Можу прийти з паперами. Але нащо це треба? Кому від цього стане краще? Я від цього втрачу частину своєї репутації, бо є люди, які вірять цій людині. І чи це зробить армію сильнішою, якщо волонтери остаточно самі себе зганьблять?

Волонтерський рух, здається, на першому чи на другому після армії місці за рівнем довіри в суспільстві. І оці срачі — вони цю довіру нищать. У нас в країні взагалі криза довіри. Якщо нема довіри, якщо не можеш ти довіряти людині — довіряй хоча б якимсь її рішенням.

Свого часу в Ізраїлі існував уряд національної єдності, в якому були ті, хто саджав, і ті, кого саджали. Корупціонери сиділи разом з активістами, розумієш? Бо йшлося про виживання держави. Тому запеклі вороги об’єдналися заради спільної мети. Там був такий час. І нам це треба теж робити. Саме через те я не виношу багато сміття з цієї волонтерської хати. Через те я не лізу в оці всі ср*чі, навіть коли на мене хтось з цих ідіотів нападає. 

— На тебе теж нападають?

— Реально є одна жіночка, яка раз на півроку пише якийсь гнівний пост і поливає мене гі*ном. Ну, й на здоров’я, будь ласка. Слава Богу, хтось помітив. Комусь стало приємно. Коли в тебе тисячі підписників — завжди знайдеться людина, яка скаже, що ти правий. Це не значить просто, що їй треба вірити! Але така людина знайдеться завжди. Якщо завтра я — не знаю — напишу, наприклад, пост, що нам треба здатися, піти в Митний союз, і взагалі — "Путін наш президент" — цей пост набере лайки. І коменти. І знайдуться люди, які скажуть: молодець!.. 

Але це не значить, що я це маю робити. Бо треба пам’ятати, заради чого ти це все починав, коли був ще ніким. І чого від тебе хочуть люди. Тисячі людей дивляться на волонтерів ледь не як на останню якусь свою надію. То що — зганьбити ще й цю надію?

Якщо говорити про глобальні, важливі речі, у нас є конкретна проблема: відсутність довіри у суспільстві. І це те, що Кремль дуже сильно розхитує. Я ж Кісєльова (російського пропагандиста Дмитра Кисельова, — ONLINE.UA) дивлюся регулярно. Вони там постійно кивають на те, що у нас хріновий президент, гі*няний уряд, волонтерам вірити не можна, армія краде і мародерить — і взагалі, у нас тут анархія, хаос і все печально. Про те, що у них — те саме, тільки гірше, вони не говорять. Те, що у них люди "Бояришнік" п’ють і здихають — нормально, в порядку речей. Або кажуть: так, "Бояришнік" — але ми переможемо "Бояришнік"! Якби в Україні 70 людей потруїлися би "Бояришніком" — вже би в Росії вереск стояв: дивіться! Це — кончена країна, з якою ніхто не хоче мати справу, і якої взагалі не має бути на лиці землі!

Тому, повторюся: ми маємо, так чи інакше, навчитись об’єднуватися заради спільних ідей. Навіть з людьми, які нам не подобаються. А ми досі сваримося навіть по мовному питанню. Досить, може?! Це вже п**дець, вибач мене! У нас АТОшник, який повернувся з війни, може почути від міського навіженого на вулиці: "Чому ти говориш мовою окупанта?" А нічого, що він там за тебе воював?!

Не можна цього — ні в якому разі. Нам треба навчитись поважати людей. Не ділити їх за мовною, релігійною, національною, територіальною ознаками. Нас і так мало. У нас і так ресурсів не вистачає на цю війну. Якщо ми ще через це і між собою розсваримося... Тому — не шукай у волонтерських сварках руки Кремля. Її там немає. "Рука Кремля" — це Дмитро Корчинський, наприклад.

— Чому?

— А пригадай, чиї вуха стирчать за більшістю провокацій?

Росія дуже гарно маніпулює усіма ультраправими по всьому світу. Марін Ле Пен і компанія, "Йоббік" в Угорщині... В будь-якій країні завжди знайдеться певна кількість тупих людей, які вірять в те, що їхня нація — найкраща, а всі інші — третій сорт. Ну, і решта якихось ультраправих штук. Гітлер свого часу на цьому дуже непогано прийшов до влади — демократичним шляхом. І у таких сил, з такою риторикою, в кожній державі завжди є ядерний електорат.

Є певна підтримка ультраправих і в Україні. Пригадай, як виправдовували "Правий сектор" за ту передрягу зі зброєю в Мукачевому (стрілянину в 2015 році, — ONLINE.UA)! Це була звичайна бандитська розбірка, переділ сфер впливу і потоків. При цьому — як люди їх виправдовували? Бо вони репетували, які вони супер-пупер патріоти, грубо кажучи.

Знову ж таки: хто організовував будь-які ультраправі провокації, типу там, я не знаю, — розбити шибку в російському банку в центрі Києва?

Волонтер Віталій Дейнега: в Україні є конкретна проблема, на якій грає Кремль (2)

Віталій Дейнега. Фото: Facebook

— Це швидше до Коханівського, а не до Корчинського.

— А на Банковій? А батальйон "Свята Марія", який фактично ніде не воював, але не вилазить з телеефірів? При тому, що за кількістю особового складу це не батальйон — там півтори роти ледь набереться. А от карних справ на них у ВСП (військовій службі правопорядку, — ONLINE.UA) — як на цілу бригаду. Бо у нас є бригади по 5 тисяч чоловік — на них у ВСП менше карних справ, ніж на кількасот людей зі "Святої Марії". Які, повторюся, ніде не воювали. На одному з ефірів я нещодавно зустрічаю якось замкомбата "Святої Марії", який розказував, що вони знаходяться на передовій. В Авдіївці. А я щойно з Авдіївки повернувся тоді. "А де саме?" — питаю. "На передовій". — "Передова велика. І вас там нема", — кажу йому. А він у відповідь: ні, ми є на передовій — і капєц! Тримаємось там за землю зубами... А по факту їми там і не пахне, ніхто з військових про них там не чув.

Так що Корчинський, "Свобода" з її неадекватними абсолютно заявами — це все елементи розхитування ситуації. І нам треба вчитися. Нас врятує те, що ми навчимося єднатися заради спільних цілей. Єднатися навіть з тими, хто нам не дуже подобається.

Поясню цю позицію дуже просто. У нас є президент. Президент, наприклад, мені не подобається. Але я бачу, що кращого поки нема. Тому я буду намагатися зробити так, щоб він вкрав якомога менше. Я розумію, що він буде красти все одно. На жаль. Це людина, яка виросла в Радянському Союзі, врешті-решт. Це людина, яка при режимі Януковича працювала на вищій державній посаді. То що ми від нього хочемо? Ну, реально? Хочемо, щоб він був такий правильний? Так в ті часи правильні чуваки такі кар’єри не робили!

Але при цьому з тих, що є, він мені підходить значно більше, ніж, скажімо, Рабінович. Порошенко — це погано, а Рабінович — це триндець. 

Я вибрав Порошенка президентом, значить, я буду його підтримувати. Окей, він сповідує якусь частину моїх цінностей. Навколо цих цінностей я буду з ним кучкуватись. Там, де він буде красти — я буду намагатись бити його по носі. Настільки сильно, наскільки зможу

— О, так ти — "порохобот"! Бо, наскільки я розумію, "порохоботами" часто якраз і називають тих, хто бачить і хороше, і погане. І вміє це розділяти.

— Тобі видніше. Я вважаю, що ми не зобов’язані любити владу, ідеалізувати Порошенка чи ще когось. Ми маємо гуртуватись з ними навколо спільних цінностей. А там, де вони з нашими цінностями не співпадають, ми маємо на них чинити громадський тиск. А не "третій Майдан". Тому що "третій Майдан" — це чергова надія українського народу, що ми можемо швидко отримати тут Сінгапур. Розумієш? Що завтра ми, наприклад, вийдемо на Майдан, знесемо цю злочинну владу і приведемо значно кращу. І тих, хто в це щиро вірить, — маса! На жаль, кількість душевно хворих людей, особливо в стрімко бідніючій країні, в якій рівень життя падає, люди убожіють, в якій іде війна — в такій країні кількість людей з розладами психіки росте і буде рости. На жаль. Давай говорити чесно.

Вони будуть ходити на голосування, вони будуть голосувати за своїх політичних фаворитів, за Надю Савченко будуть голосувати, про яку вже Мураєв каже "наша Надя". Вона вже — їхня.

— Воно все так. Але часом деякі витівки наших можновладців ну геть відбивають охоту взагалі мати з ними хоч щось спільне. Той же Пашинський он перед Новим роком відзначився знову...

— Насправді, шкода, що головне, що помітили по людині, на якій зав’язано дуже багато корупційних ланцюжків в тому ж "Укроборонпромі", це те, що ця людина підстрелила якогось п’яного чувака. Це перше.


Друге. Дуже хріново, насправді, що ця влада має нову фішку: засіває просто нагородною зброєю. При Януковичі такого не було. При Януковичі нагородна зброя купувалась — тисяч двадцять доларів це коштувало. 

— А зараз?

— Та й досі за гроші це можна зробити. Знаю одного чувака — багатий чувак, багато для армії зробив. І якось попросив він у одного з силових відомств (не буду називати, в якого, але це не Міноборони було) дати йому нагородну зброю. Питає: можете зробити? Йому сказали: без питань. Пістолет Макарова — 20 тисяч доларів, "Глок" — 30 тисяч. Причому, це він говорив не з вищим керівництвом цього відомства, а з людьми понижче.

Питання в тому, що зараз це питання вирішується зі швидкістю, пропорційною рівню твоїх зв’язків. У більшості депутатів, у більшості міністрів і так далі нагородна зброя є. У деяких — цілі колекції насправді. Питання в тому, що зараз ці стволи стали роздавати ну дуже масово. Особливо відзначився в цьому Аваков. 

Мені би дуже хотілося, щоб хтось із журналістів подивився в дозвільній системі по любому регіону різницю по кількості пістолетів, які давали при попередній владі, порівнявши з тією кількістю, яка дається зараз. Я впевнений, що ця різниця по нагороджених буде не в два-три рази, а разів в п’ять-десять більшою зараз. 

Вони так один одного заохочують. Бо нагородна зброя в Україні — це єдина легальна зараз можливість носити зброю з собою. Бо якщо ти носиш чи вдома тримаєш зброю нелегально — це дуже серйозна стаття.

— Виходить, це така собі лайт-версія законопроекту про легалізацію зброї — тільки для обраних, правильно?

— Там законодавчо є один цікавий момент: нагородну зброю насправді ще й дуже важко забрати. Бо дає її, наприклад, Полторак, це все йде через дозвільну Авакова... Словом — забрати її дуже складно. Навіть якщо ти щось вчинив — не факт, що міліція зможе в тебе її забрати.

Законодавчо тут взагалі багато питань, які не врегульовані. І насправді навіть нагородну зброю використовувати, за великим рахунком, ти не маєш права. Взагалі. Тобто ти її можеш носити, але в більшості випадків, коли ти її застосовуєш, ти отримуєш проблеми із законом, які будеш потім довго вирішувати. Приведу приклад: якщо ти живеш в квартирі, і до тебе ломляться бандити, ти можеш застрелити того, хто до тебе ломиться. Якщо ти живеш в приватному будинку, ти цього зробити не можеш.

— Чому?

— Тому що ти можеш втекти. А згідно Конституції, життя людське — понад усе. А Конституція у нас — вища за закон. Тому, якщо ти живеш на другому поверсі приватного будинку, і до тебе ломиться злочинець зі зброєю, намагається, ну, не знаю, зарубати тебе сокирою, все, що ти можеш — це втекти і викликати поліцію. І нехай грабує твій будинок, скільки захоче. Ти не маєш права йому навіть ногу прострелити.

І, відповідно, те, що зробив Пашинський... По-перше, уже є дані, покази потерпілого. Вже є його джинси прострелені, і видно, що Пашинський не лежав, коли стріляв. Він стояв. Відповідно, людина на нього пішла неозброєна, і навіть якщо вона била його пляшкою — по закону він не мав права стріляти. Це перевищення самооборони. 

Але до Пашинського в мене значно більше питань по корупції, ніж по цьому конкретному випадку. Цей конкретний випадок просто показує, що у нас є ще один шлях, яким можновладці дискримінують суспільство. Тому що ти або маєш через корупцію можливість цей ствол купити, якщо ти маєш зв’язки — треба мати зв’язки і гроші. Або ти маєш бути так чи так причетним до влади. 

З іншого боку, під цей шумок у нас дуже сильно кричать всі: давайте легалізуємо, щоб всі ходили зі зброєю! От тільки в такому випадку ми матимемо таку ж саму ситуацію, як з Пашинським — тільки в десятки разів частіше. Тому що звичайний якийсь чувак, який купив собі цей ствол в магазині, і якому щось не сподобалось на дорозі, буде вискакувати і стріляти в того, хто йому не вгодив. Якщо зараз чуваки, зіткнувшись машинами на дорозі, вибігають навіть іноді з монтіровками одне на одного — тут вони вискочать з вогнепальною зброєю. І це при тому, що у нас навіть поліція нормально стріляти не вміє. Як ми це бачили на кількох інцидентах.

І дуже печально, що, замість того, аби виправляти ситуацію, чи розібратися, що трапилося, наприклад, у Княжичах, Аваков з Геращенком займаються маячнею. Вибач мене, але коли Геращенко, коментуючи історію з Пашинським, починає розказувати про те, що підстрелений чувак бив дружину, — це дно. Яке це має відношення до цієї історії? Якщо він бив дружину — то чому він на свободі? А якщо він вже на свободі — то якого хріна в нього стріляють, а інший можновладець потім розповідає, що він дружину бив? Я можу свого пса вдарити, коли він не слухається. То що — давайте по мені стріляти тепер?

Ситуація з Пашинським погана з ряду причин. Вона показує існуючу дискримінацію, коли багато людей мають нагородну зброю і нерівні права з рештою громадян. Хоча я зовсім не вважаю, що цю проблему слід вирішувати, даючи зброю всім. Якщо її роздати всім — забрати потім зброю назад буде неможливо. Піди у Штатах спробуй у людей тепер забери!

До того ж, я зовсім не певен, що легалізація зброї призведе до того, що у нас різко все стане спокійно, всі стануть дуже ввічливі. Тобто, я не є великим прихильником легалізації короткого ствола. Хіба, якщо вже геть нема ніяких варіантів, дозволити, щоб він лежав у тебе вдома. Щоб ти міг захистити своє житло. Але перед тим важливо переробити законодавство. Бо нащо тобі зброя, якою ти не можеш користуватися за жодних умов?

— Тільки якщо живеш десь на 15 поверсі...

— Або якщо на тебе напали на вулиці і прострелили тобі ногу — от тоді ти можеш прострелити ногу нападнику. Він тобі в голову стрельне — ти йому в голову. Переможе той, у кого більше крові. Хто раніше помре. Якщо він помре після тебе — значить, ти був правий. От такий маразм у законодавстві.

— Законодавство у нас дійсно недосконале. Але хто його вдосконалюватиме? Надя Савченко, в якої є певна підтримка? Мураєв? Рабінович? У них же теж є підтримка певна...

— Там нефігова підтримка! На 112 не в прайм-тайм зайшов Рабінович — рейтинги злетіли. Тому що він професійно, якісно говорить те, що люди хочуть чути. Мураєв дуже експертно виглядає, коли говорить на різні економічно-політичні теми. Вони говорять гарно і красиво те, що люди хочуть почути. Всі ж хочуть дешевий газ, миру, і щоб тебе не призвали в армію!

— Це знову питання до Міносвіти, правильно? 

— Так. І до Міністерства культури також.

На жаль, рівень освіченості й інтелекту в суспільстві не такий високий, як би нам хотілося думати. Але він і не аж такий критичний. Інакше у нас майданів би не було — і ми би просто все це терпіли.

— Чого ж нам не вистачає?

— Нам треба забути нарешті про те, що бувають швидкі результати. Бо єдиний швидкий результат — сир у мишоловці. Одна мить — і в тебе є сир. Тож — забути про швидкі результати. Ті ж Європа та Америка поступово виборсувалися з корупції, покоління за поколінням. Якщо ти дивилася "Хрещеного батька", то розумієш, що якісь 80 років тому в Штатах корупція була значно гірша, ніж у нас зараз. Там була абсолютно корумпована поліція, політики, яких спонсорувала мафія — це ж не вигадки. У Дона Корлеоне з "Хрещеного батька" було багато прообразів з реальних людей. Це такий збірний образ кількох американських мафіозі. Але Америка це пройшла і тему закрила. Це був еволюційний процес. 

І ми зараз знаходимося в цьому еволюційному процесі. Ми — на вірному шляху. Але моє покоління, твоє покоління — ми не будемо жити в Україні яка наздоганяє Сінгапур. От не будемо! Ми можемо отримати рівень життя і медицини трошки вищий за те, що має зараз Білорусь. А рівень якості політики — такий, який можна порівняти навіть з Європою. У них же теж є корупція (хоч і менша, ніж у нас). І лобіювання в Європі є. А в Америці взагалі корупція узаконена через лобіювання — партії фінансуються напряму різними компаніями через дотації. І це не вважається корупцією.

І нам треба просто зрозуміти, що якщо ми хочемо жити в цій країні, на нас чекає еволюційний шлях. В революційний шлях я не тільки не вірю, а й вважаю, що це взагалі дуже погано — що люди чекають на месію, вірять у нього. Бо вони приречені постійно обманюватись — замість того, щоб щось робити. 

Волонтер Віталій Дейнега: в Україні є конкретна проблема, на якій грає Кремль (3)

Якби Україна будувала громадянське суспільство раніше, війни би не було. Фото: Facebook Повернись живим

Якщо людина захворіла на рак і не ставить собі за мету стати, наприклад, чемпіоном світу з футболу, а спрямована на те, щоб вижити в принципі, а в ідеалі — ще й мати життя пристойної якості — то ця ціль досяжна. Якщо ж людина нічого не робить, а просто сидить і чекає, що завтра винайдуть пігулку, що лікує рак, вона — перший кандидат на цвинтар. 

Те саме — і з Україною. Якщо ми будемо сидіти і чекати, що ось-ось прийде месія, який нас врятує, скоріше за все, прийде Рабінович. Якщо ж ми будемо намагатися витиснути максимум можливого з існуючої реальності — від того шанси на те, що у нас з’явиться свій Лі Куан Ю, не зменшаться, а лиш зростуть. Месія — це як виграш в лотерею, з малим шансом на великий успіх. І його у нас ніхто ніколи не забере. Але хто заважає, чекаючи на виграшний білетик, заробляти гроші і поступово еволюціонувати у більш успішну націю?

Більшість людей морально не готова до того, що нам за свій шлях до свободи прийдеться платити. Що нам доведеться боротися з корупцією — кожному окремо і всім разом. Що нам доведеться воювати в цій війні і своїми грошима. І своїм здоров’ям, і своїм життям. Ми всі, як діти, чекаємо на чудо. На те, що прийде хтось, хто нас врятує. Так, мріяти і вірити в краще потрібно. Але готуватися завжди треба до найгіршого.

Я не знаю, чи буде у нас свій Лі Куан Ю. Але я точно знаю, що якби ми так думали раніше, якби ми активніше брали участь у житті держави, якби ми будували те громадянське суспільство, про яке стільки говоримо, якби у нас в органах державної влади був громадський контроль, як це є зараз в Міноборони, у нас війни б не було. І це був би не самий поганий результат.


Війну ми вже допустили. Але це теж не кінець, насправді. Війна — це та ж ракова пухлина. Якщо в тебе знайшли рак — це не значить, що ти помер. Це значить, що в тебе знайшли рак. Поки тобі ще діти не несуть склянку води — ще, в принципі, є за що боротись. 

Шкода, що ми до цього довели. Чесно. Шкода, що нам доводиться розгрібати гі*но замість того, щоб творити мистецтво, ставити спектаклі, робити інсталяції... Хочеться щось таке робити, а не допомагати гарним чувакам убивати поганих чуваків. Я взагалі не хочу нікого вбивати, навіть поганих чуваків. Але якщо іншого вибору нема — то що поробиш? 

Джерело: ONLINE.UA
Теги: , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,
Loading...