Ескалація
сії Росії в районі Авдіївки поставила кілька запитань, на які необхідно відповідати, не чекаючи завершення конфлікту на Донбасі. Справа в тому, що конфлікт на сході України є не тільки найбільш інтенсивним в Європі за останніх 20 років, але і безпрецедентним по впливу на об'єкти інфраструктури.
Сьогодні вже зрозуміло, що анексія Криму та розгойдування Донбасу готувалися в Кремлі протягом тривалого періоду. Розрахунок простий: об'єктом експансії повинні були стати території, де вплив "русского міру" був максимальним, а українська державна політика - неефективною. Крим, до того ж, має ключове значення як військово-морської бази, і сьогодні Росія перетворює півострів на непотоплюваний авіаносець. Донбас же Росією розглядався і розглядається в іншій якості.
Улітку 2014 го була зроблена спроба створити ланцюжок "народних республік", яка повинна була відрізати основну частину української території від чорноморських і азовських морських портів. Якби задумка вдалася, то Україна втратила б можливості експорту, і це зробило б украй негативний вплив на національну економіку. Але захисники Маріуполя вистояли, і сьогодні загроза, хоча і існує, не є настільки критичною.
Після усвідомлення провалів своїх планів загарбники вивезли в Росію обладнання ряду підприємств, які не мали аналогів в РФ і стратегічно важливих для неї. Грабіж геополітичного масштабу, безумовно, отримає оцінку в Міжнародному суді ООН, але це рішення буде нескоро. Разом з тим, на тимчасово неконтрольованих територіях залишився ряд підприємств, що становлять основу українського промислового та енергетичного потенціалу. Проста історія з географією: якщо українські військові до 2014 року в одиничних випадках розглядали можливість агресії з боку Росії, то чи варто дивуватися, що і теплоелектростанції були розраховані на поставки донбаського вугілля.
Сьогодні Україна продовжує отримувати вугілля з цих територій, яке добувають зареєстровані офіційно підприємства. Вони платять податки і зарплати шахтарям в гривні, забезпечуючи такий-сякий добробут жителів окупованих територій. Напевно, для багатьох це виглядає дивно, для когось - вкрай обурливо, і на цій проблемі варто зупинитися окремо.
Значна частина населення України живе в парадигмі навіть не Другої світової, а Великої Вітчизняної війни, яка була зіткненням двох тоталітарних держав. Під час тієї страшної війни репресивний апарат, цензура сприймалися як щось само собою зрозуміле. Сьогоднішній конфлікт Росії та України - це війна нового типу, неоголошена, але від того не менш запекла. Кремль ставить перед собою зрозумілу мету: підпорядкувати своєму впливу Україну, а не захопити повністю її територію, зруйнувати віру українців у власну державу.
Відрізавши промислово розвинену частину України, Росія прагне послабити її економічно. Чи повинні бути на окупованій території продукти і товари широкого вжитку з маркуванням "Зроблено в Україні"? Чи можуть отримувати шахтарі, металурги, інші працівники, які продовжують працювати в ОРДЛО, зарплату в гривнях? Відповідь виглядає очевидною, як мінімум, виходячи з міркувань гуманності. Якщо говорити зовсім просто, то раз в державі відсутня програма інформування жителів непідконтрольних територій про ситуацію в Україні та світі, треба намагатися нагадувати про себе українськими товарами і українськими грошима, як би цинічно це не звучало.
Є ще один важливий нюанс - досвід конфліктів на пострадянському просторі погано підходить для донбаського кейса. Промисловий потенціал Придністров'я набагато слабкіше, але тамтешні підприємства були змушені шукати можливості для зовнішньоекономічної діяльності через Кишинів. Але у самопроголошеної ПМР немає взагалі ніякого кордону з Росією, на відміну від 400-кілометрової ділянки російсько-українського кордону, яка сьогодні не контролюється нашими прикордонниками на Донбасі. Говорити про промисловий потенціал Нагірного Карабаху, Південної Осетії чи Абхазії дещо наївно. Росія завдала розважливий удар по Донбасу, і протистояти їй потрібно асиметрично.
Читайте також
:
Україні потрібно терміново позбуватися наслідків
У Верховній Раді говорять про необхідність прийняти закон про статус окупованих територій. Мабуть, варто де-юре зафіксувати те, що існує де-факто. Але при цьому не варто забувати про кілька мільйонів громадян України, які живуть в ОРДЛО, і про те, що гібридна війна йде, перш за все, за уми, а вже потім - за території. Тому до прийняття закону куди ефективніше буде не влаштовувати піар-акції з "блокадою" поставок, що більше нагадують перекличку зі "сміттєвою блокадою" Львова, а формулювати і прагматично реалізовувати інтереси України. Сьогодні вона потребує висококалорійного вугілля Донбасу, і необхідно докласти необхідних зусиль для його безперебійних поставок.
Євген Магда, політичний експерт, спеціально для ONLINE.UA
