Цього року виповнюється 100 років Російської революції. Вона почалася в лютому 1917 року і досягла кульмінації вісім місяців по тому, у жовтні, коли більшовики захопили владу. Рік, який має величезне значення в історії країни, отримав мало уваги у 2017 році.
Меттью Рендл, старший викладач історії Росії в англійському Ексетерському університеті, у своїй статті «Чому Путін соромиться відзначати сторіччя Російської революції» для The Conversation UK, переклад якої зробив ONLINE.UA, пояснив причину такої, здавалося б дивної, поведінки Росії.
Нинішньому керівництву Росії, здається, важко вирішити як саме згадувати і святкувати те, що сталося 100 років тому. Путін на протязі багатьох років критикував саму концепцію революції, з самого початку «кольорових» революцій на порозі Росії у Грузії в 2003 році.
У народу, на його думку, було уже достатньо революцій. Він вважає, що вони руйнують життя людей, викликаючи різкі матеріальні нестатки, і негативно впливають на процвітання і міць держави. І в той час як Путін визнає, що деякі країни вимагають серйозної політичної та економічної реформи, він вважає, що поступові зміни будуть кращим маршрутом. Це шлях, який він хоче, щоб зайняла сама Росія. Після арабської весни і подальших громадянських воєн на Близькому Сході, Путін прирівняв революцію до нестабільності, екстремізму і тероризму.
Через це Путіну і уряду його країни дуже важко підлаштувати 1917 рік під позитивну, патріотичну і об’єднуючу версію російської історії, яку вони писали з 2000 року. Як і лідери СРСР, Путін використав історію, щоб спробувати мобілізувати і об'єднати російське суспільство під своїм керівництвом, – починаючи зі школярів.
Читайте також: План Путіна щодо Донбасу: повний текст гучної статті Bloomberg
У червні 2004 року міністр освіти заявив, що шкільні підручники з історії повинні бути переписані, щоб виключити «псевдо-лібералізм, спрямований на спотворення нашої історії». Він припустив, що деякі підручники шкодять соціальній згуртованості та національній гордості Росії.
Більш «позитивний» підхід до бачення історії був яскраво продемонстрований у 2012 році, коли Росія відзначила двохсотріччя вторгнення Наполеона безтурботним патріотичним святкуванням. Путін проводив виборчу кампанію і виступив з надихаючої промовою, в якій говорив про «битву за Росію», патріотизм, національну єдність і самопожертву. Він описав його прихильників як природніх наступників покоління 1812 року, а противників – як іноземних загарбників.
Однак, революцію важко вписати у позитивне і об’єднуюче бачення. Багато елементів царської влади Росії до 1917 року схожі на нинішній режим, тому святкувати Лютневу революцію незручно. Особливо, якщо враховувати, що спроби побудувати ліберальну демократію в західному стилі не узгоджуються з авторитарним стилем демократичної політики Путіна.
Аналогічним чином Путін недавно засудив розгорнуте після Жовтневої революції насильство проти духовенства та інших соціальних груп. Він звинуватив більшовиків у тому, що Росія програла Першу світову війну. Створення нових соціалістичних республік на початку 1920-х років привели до розсіювання росіян за межами Росії і, на думку Путіна, заклали основи для розвалу Радянського союзу. Поверненням Криму і вторгненням у Східну Україну, згідно офіційного курсу, Росія лише виправляє помилки, викликані революцією, і повертає етнічних росіян назад додому.
Усе це допомагає пояснити, чому Путін лише у грудні 2016 року санкціонував створення комітету з організації урочистостей до сторіччя революції 1917 року.
