Коли із твоєю силою волі все пішло шкереберть
Категорія
Цікаве
Дата публікації

Коли із твоєю силою волі все пішло шкереберть

Коли із твоєю силою волі все пішло шкереберть
Джерело:  online.ua

Скільки тих нещасних закоханих, які розуміють: писати першим не варто. Але зрештою здаються та надсилають повідомлення, яке у ту ж секунду воліли б видалити. Може, ти один з них? А може, тобі ніяк не вдається кинути палити і ти чахнеш над коробочкою з цигарками? Давай розберемося, що не так із твоєю силою волі.

Експеримент з маршмелоу

У кінці 1960-их і на початку 1970-их доктор психології Уолтер Мішел разом із колегами давав дітям дошкільного віку 2 зефіри. Щоправда, другий зефір діставався дитині лише за умови, що та дочекалася і не з’їла перший.

Діти страждали, але відверталися від солодкого. Хтось намагався з’їсти зефір, та в останній момент усе ж відкладав його. У результаті частина дітей дочекалися винагороди, інша ж провалилася й таки з’їла десерт.

Після експерименту за дітьми довгий час спостерігали. Виявилося, що ті, хто дочекалися другого шматочка, добре навчалися у школі, легко концентрувалися на завданнях і добре контролювали себе протягом життя.

У 2011 році Уолтер Мішел у черговий раз зібрав підопічних і дав їм новий тест. Уже дорослі учасники експерименту, лежачи в томографі (пристрій, який аналізує активність ділянок мозку), вибирали правильну відповідь у вигляді картинки. Усі запитання були простими та загальними.

Виявилося, що ті, хто в дитинстві не зміг дочекатись експериментатора з другим зефіром, частіше помилялися, бо поспішали відповісти. Терплячі підопічні мали більш активну фронтальну кору – частину мозку, яка відповідає за самоконтроль і прийняття рішень. У нетерплячих була більш висока активність вентрального стріатума – зони, яка відповідає за бажання винагороди.

Так, людям, які проявили нетерплячість у дитинстві й не змогли прийняти зважене рішення зараз, завадила надто яскрава реакція на винагороду.

Отже, будова й активність певних ділянок мозку впливає на життєві успіхи. Але якщо ти підозрюєш, що нетерплячі рішення та невміння довго працювати на результат – твоя фішка, то сильно не переймайся. Мозок здатний до перебудови. Ти можеш свідомо привчити його концентруватися на тривалій дії задля кращого результату.

Реклама

Потужність сили волі закладена в ДНК



Ми вже зрозуміли, що наша сила волі залежить від мозку. А от те, яким буде мозок і як функціонуватиме, вирішує ДНК. Саме тому одні діти без будь-якої підготовки змогли дочекатися другого шматочка, а інші – ні.

Скажімо, ти не повірив Уолтеру Мішел, бо результати його експериментів можуть бути звичайною випадковістю. Тоді візьмемо дослідження Террі Моффіт, клінічного психолога: у неї і вибірка хороша, і збір даних систематичний. Террі та її команда спостерігали за 1 037 дітьми від народження й оцінювали рівень самоконтролю в 3, 5, 7, 9 і 11 років.

Потім з учасниками зустрілись у їхні 32 роки й виявили чітку кореляцію: чим нижчим був самоконтроль дитини, тим більша вірогідність, що у зрілому віці вона набере кредитів, стане самотнім батьком або потрапить до поліцейської бази даних. Висновок: нахили закладені з найбільш раннього віку – тобто генетично.



Але знову ж таки: у людини приблизно 20 тисяч генів і 86 мільярдів нейронів. Наша ДНК задає загальні принципи будови мозку, але його формування знаходиться під впливом середовища (так-так, ти самостійно можеш навчити мозок працювати фронтальною корою). Будь-яка діяльність, яку ми практикуємо, анатомічно змінює наш мозок. Звісно, генетичні передумови дають певні гарантії. Можна почати виправдовуватися меншим талантом. Але якщо ти погано контролював себе в три роки, це ще не означає, що не можна навчитися цьому до 30.

Сила волі може вичерпатися



У 1998 році професор психології Рой Баумайстер запросив студентів перевірити смакове сприйняття. Уяви, ти приходиш голодним у лабораторію. У коридорі смачно пахне печивом. Заходиш у кабінет, а на столі поряд із печивом лежить редиска. І з’їсти тобі кажуть саме останню. Мало приємного…

Окрім студентів, які мали з’їсти редиску, в експерименті брали участь ті, хто повинен був нічого не їсти, і ті, хто мав з’їсти печиво. Після смакувань підопічним дали завдання: намалювати геометричну фігуру із гранями, не відриваючи олівець від паперу (насправді намалювати її таким чином неможливо, усе одно доводилося повторно провести олівцем по одній із вже намальованих граней).

Учасники, яким нічого не дали з’їсти, намагалися намалювати фігуру у середньому 33 рази. Усе це в них займало в середньому 21 хвилину. Ті, кого нагодували печивом, намагалися намалювати 34 рази протягом 19 хвилин. Різниці загалом ніякої. А ось ті, кого нагодували редискою, намагалися вирішити завдання не довше ніж 8 хвилин і використовували в середньому 19 спроб.

Після інших аналогічних експериментів дослідник зробив висновок, що силу волі можна вичерпати попередньою дією, яка її вимагала. Бо не просто ж їсти редиску, коли на столі стоїть смачне печиво. Розв’язувати якісь задачки потім не надто хочеться.


Силу волі можна тренувати


Містер Рой не зупинився на катуваннях редискою. У наступному експерименті він попросив піддослідних не думати (!) про білого ведмедя і при цьому розтягувати пружину. Надто виснажені спробами не думати про білого ведмедя швидше втомлювалися від пружини.

Час настання втоми фіксували та розбивали учасників на дві команди: одним дали домашнє завдання контролювати власну осанку, записувати кількість з’їдених калорій і решту корисних дрібничок. Інших відпустили без будь-яких завдань. Наступного разу група студентів з домашнім завданням могла значно довше розтягувати пружину, у той час як група без завдань показала ті ж результати.

Як ти міг помітити, виникла певна суперечливість: суть експериментів з редискою та пружиною схожа – робити те, що не подобається. А результати різні: люди, які з’їли редиску, втратили мотивацію, а ті, хто вдома виконував ненависні завдання, навпаки, показували кращі результати. Причина – у другому випадку дія була систематична. Простими словами – ми здатні покращувати свої результати, якщо будемо над ними працювати стабільно, а не докладемо зусилля один раз і розчаруємося. Так, якби учасники «редискового експерименту» отримали завдання з’їдати овоч щодня (тримаючи перед очима ароматне печиво) і після цього концентруватися на поставленому завданні, то й результати стабільно покращувалися б.

Силу волі можна (і треба) тренувати. Коли ми вирішуємо перше, друге, третє завдання систематично, нам простіше братися за четверте. Сила волі при цьому вичерпується меншою мірою, а мотивація тільки збільшується, бо ж як приємно дивитися на виконану роботу!

Автор Ярина Вишенська

Залишаючись на онлайні ви даєте згоду на використання файлів cookies, які допомагають нам зробити ваше перебування тут ще зручнішим

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?