Україна забере і Крим, і Донбас, але на своїх умовах - Тарас Стецьків
Категорія
Політика
Дата публікації

Україна забере і Крим, і Донбас, але на своїх умовах - Тарас Стецьків

Україна забере і Крим, і Донбас, але на своїх умовах - Тарас Стецьків
Джерело:  online.ua

Про те, які виклики ставить блокада окупованих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) перед президентом Петром Порошенком, чому Верховну Раду недоцільно переобирати цього року, як влада може змусити олігарха Ріната Ахметова зменшити залежність від шахт на непідконтрольній Україні території, та яким шляхом варто повертати Крим і Донбас, в інтерв’ю ONLINE.UA розповів політик та громадський діяч Тарас Стецьків. 


- Яке Ваше бачення ситуації довкола блокади ОРДЛО та гармонійного виходу з кризи?


- Я розумію мотиви тих людей, які розпочали блокаду. Чесно кажучи, в основному я ці погляди поділяю. Виходжу з того, що в нас не АТО, а війна. У нас не лінія розмежування, а лінія фронту, в нас частина Донбасу не непідконтрольна, а окупована. З окупованими територіями по факту торгувати не можна. Три роки для влади достатньо, щоб знайти альтернативні джерела постачання для наших ТЕС, тобто треба було знайти альтернативу антрациту. Шляхом закупівлі антрациту за кордоном, шляхом переведення ТЕС на вугілля так званої газової групи чи збільшенням потужності інших генерацій. І на третій рік заявляти, що блокувальники ставлять під загрозу енергетичну безпеку країни, коли ми знаємо, що там одні воюють, а другі заробляють надприбутки на контрабанді і на цілком легальній торгівлі, бо вугілля йде легально... Не секрет, що всі схеми по торгівлі вугіллям, які були за Януковича, працюють собі і зараз. Тільки сидять на них інші люди, наближені до теперішньої влади. Тому я б розцінював цю блокаду як останнє попередження воюючої частини українського суспільства владі.


Я розумію, що питання не таке просте. Вугілля – це тільки частина. Там йдуть й інші товари. Наприклад, Алчевський меткомбінат зупинився не через нестачу вугілля. Він зав’язаний на постачальників, які в Україні. Тобто товар йде туди, а гроші - в Україну. Питання непросте. Тому, з моєї точки зору, блокаду через деякий час треба припиняти, дати владі можливість до нового опалювального сезону підготуватись так, щоб ми не закуповували вугілля з окупованих територій.



Читайте також: Влада не приймає ключове рішення щодо Донбасу, перемагає Ахметов — експерт про вугілля і блокаду ОРДЛО


Питання: що робити з металургійними підприємствами, які мають кооперативні зв’язки з українською територію? Це питання треба розділити. Хочемо ми чи не хочемо, але треба робити ціну окупації для Росії високою. Тому влада, якщо вона хоче зупинити війну, має припинити будь-які економічні відносини з окупованими територіями. Це стосується і Криму, і окупованої частини Донбасу. Те, що для цього потрібен час – потрібен. Чому це не робилось три роки? Це запитання до Порошенка і до тих прем’єр-міністрів, які були і є зараз.


Отже, я б казав, що попередження зроблено. Протягом весни, літа та осені цього року треба максимально знайти альтернативу економічним відносинам з окупованою частиною Донбасу. Якщо РФ його захопила – то хай платить ту ціну, яку повинна платити. Ми не повинні проводити виплати шахтарям і пенсіонерам на окупованих територіях. Згідно всіх конвенцій, відповідальність за окуповані території несе агресор.


Єдине, з чим я мушу погодитись, що має бути правова основа для такої блокади. На сьогодні люди, які блокують, попадають під дію Кримінального кодексу. Тому цю ситуацію може виправити парламент, шляхом прийняття одного єдиного закону – визнати частину Донбасу окупованою територію. Це автоматично унеможливлює торгівлю з окупованою територію і зобов’язує виконавчу владу знайти способи замінити торгівлю, яка є зараз, альтернативними економічними відносинами, які б дали можливість працювати промисловим підприємствам на території, підконтрольній Україні. Не закупати вугілля. Яке до речі, нікому не потрібне. Нехай ЛДНР думають, куди його дівати. Росії воно не потрібне, самій ЛДНР - теж. Тоді ціна окупації буде ще вищою для Росії. Це той крок, який пришвидшить для України реінтеграцію цих територій. Торгівля з окупованими територіями – пряме пособництво ворогу.



Блокада Донбасу. Фото: facebook.com/kasnitskiy


- Якщо припустити, що почався новий опалювальний сезон. Ситуація може бути різною – проблема вирішена, не вирішена, частково вирішена. Якими будуть політичні наслідки в кожному з цих варіантів для Петра Порошенка, його політичної сили в парламенті і України? 


- Якщо влада не прислухається до голосу ветеранів АТО, це коштуватиме щонайменше посади прем’єр-міністру, а можливо - президенту. Думаю, питання по Гройсману постане вже в квітні цього року, коли закінчиться рік імунітету уряду, який він очолює. У разі, коли протягом третього року війни влада чи той же самий Ахметов не зможуть налаштувати роботу ТЕС, це виглядатиме як прямий саботаж. Цей саботаж суспільство покладе, в першу чергу, на владу.


Восени в Україні можливі дуже серйозні катаклізми. Тоді вже крім тотальної блокади, яка, безумовно, буде на осінь, найбільш радикальна частина добровольців, волонтерів та частина громадянського суспільства можуть повернути свої погляди в бік Банкової і поставити вимогу відповідності президента його посаді. Неможливо буде суспільству пояснити, чому одна частина має бути на фронті і гинути, а друга частина має на тому продовжувати заробляти. Думаю, якщо влада не схаменеться, будуть дуже й дуже погані наслідки. В країні може початись дуже серйозне громадянське збурення.


Зрозуміло, що в умовах війни це недобра ситуація. Але головна відповідальність - на владі. Мій заклик, моя пропозиція до влади - якщо ми в стані війни, то й владі треба вести себе як веде себе влада воюючої країни. Гасло "Все для фронту, все для перемоги" – тотальне. Воно стосується не тільки волонтерів, не тільки простих людей і тих, хто воює на фронті, а, в першу чергу, влади. Війна є війна, лінія фронту – лінія фронту. Та територія, яку ми не контролюємо, – це окупована територія, яку зобов’язані визволити. Військовим, політичним, дипломатичним шляхом – як складеться ситуація. Але продовжувати гібридно торгувати з окупованими територіями - це продовжувати грати в гібридну війну, яку запропонував Путін.


- Яким чином можна змусити ДТЕК Ріната Ахметова, який виробляє 70% вугільної генерації, переходити на газову групу, коли ДТЕК може сказати, що вони приватна структура і працюють як хочуть? Ахметов – це приватний підприємець, який робить те, що робить. 


На місці президента, можна зустрітись із Ахметовим. Я думаю, вони й так зустрічаються. Зробити зустріч із Ахметовим публічною і запропонувати дві альтернативи: або ветерани АТО, які зараз блокують магістралі, заблокують роботу ДТЕКу, або протягом весни-літа ти, Рінат Ахметов, вкладаєш кошти і переводиш частину блоків на вугілля газової групи. А якщо ти цього робити не хочеш – шукай антрацит не в ЛДНР і РФ. І, повірте мені, українська влада має достатньо важелів, щоб змусити таких олігархів, як Ахметов, прислухатись до голосу влади. Питання в тому, чи є такий голос? Змусив же Порошенко Коломойського виконати свою волю? Змусив. Якщо хочеш – можеш! Відповідно, можна й Ріната Ахметова змусити. За умови, якщо Ахметов з ним не ділиться надприбутками, які роблять на торгівлі з окупованими територіями.


- В разі кризи уряду, яка ймовірність дострокових парламентських виборів як способу каналізації протесту, щоб не проводити дострокові президентські вибори? 


- Думаю, загострення буде навіть вже весною, а друга фаза – восени. Влада швидше пожертвує кабінетом Гройсмана, ніж достроковими виборами парламенту. Дострокові вибори до парламенту точно не дадуть Порошенку потрібну більшість. Але в парламенті та поза ним є сили, які не зупиняться на питанні Гройсмана. Цієї жертви буде мало. Я маю на увазі Опозиційний блок, партії Юлії Тимошенко і Олега Ляшка. За межами парламенту – Михайла Саакашвілі. За відставкою Гройсмана може почати розкручуватись маховик, і не факт, що влада зможе його зупинити. З моєї точки зору, дострокові вибори парламенту точно не на часі весною, і, можливо, й восени. Соціологія нам показує, що наступний парламент кращим не буде, він буде більш фрагментованим і популістським, там буде більше партій і фракцій. Це буде парламент-аналог Веймарської республіки в Німеччині 1920-х років. Як відомо, в Німеччині після Веймарської республіки до влади прийшов Адольф Гітлер. Думаю, краще обмежитись питанням відставки уряду.


Дострокові парламентські вибори пройдуть під дуже поганим водорозділом. Буде "партія миру", яка діятиме під гаслом: мир за будь-яку ціну. І буде "партія війни", яка вважатиме, що окуповані території треба звільняти військовим шляхом. Це небезпечний поділ, який перекинеться на суспільство. Частина суспільства по одній стороні, частина по другій, коли українське суспільство розколоте, для Росії це ідеальна ситуація. Росія буде збільшувати свій вплив в Україні. Ось чому, на мою думку, дострокові вибори парламенту зараз не дадуть нам кращої альтернативи і нової якості, вони тільки дадуть можливість Путіну ще більше втручатись у внутрішній український процес і ще більше фрагментувати суспільство та політику. Якщо фрагментується політика, то це може призвести до фрагментації держави.


- Більшість у теперішньому парламенті - вона є чи її немає? Як Порошенко може покращити ситуацію в парламенті?


- Ніяк. Треба прямо сказати, що теперішній парламент, по суті, розвалений, він швидше мертвий, ніж живий. Коли я говорю про недоцільність дострокових виборів, то я керуюсь тим, що не можна множити хаос у країні. Але коли пацієнт швидше мертвий, ніж живий, то питання смерті - тільки питання часу. Цей парламент, якщо проживе весну, то може не прожити осінь. Якщо проживе осінь, то може не дожити до наступної весни. Його доля майже вирішена. Для того, щоб в Україні не наступили хаос і класична українська отаманщина, коли в кожного своя правда, ключовим питанням є формування такої сили в суспільстві, яка стане точкою кристалізації, і за якою підуть люди.


Не є проблемою дострокові вибори. Є проблема наявності такої сили, яка матиме довіру людей, пройшовши в парламент, стане основою майбутньої української патріотичної більшості. Тому, якщо доля парламенту стратегічно вирішена, - не час смерті, а доля - тоді ключове значення має здатність українського громадянського суспільства - волонтерів, добровольців, бізнесу, громадських діячів, щоб вийти на створення інтегральної структури, яка стала точкою протягування для всіх мислячих та розумних людей.


За зразок можна взяти Народний Рух України за перебудову зразка 1989-1991 років. Тоді він зумів об’єднати в собі мільйони людей. Тому зараз ключове значення має не парламентська і навколопарламентська метушня, не доля уряду Гройсмана, а суспільна консолідація і створення сили, яка зрозуміє і поведе за собою людей. Здатність на повстання в нашому суспільстві є. Здатність чинити опір – теж. А от здатність творити політичні структури, які мали б візію для України, які об’єднали б сотні тисяч людей - цей екзамен громадянське суспільство не здало.


- Перейдемо на рівень вище. Конфлікт з Росією висітиме над нами довго. Є протиріччя: Мінські домовленості - глухий кут, з іншого боку, альтернатив немає. Як, на ваш погляд, вийти із ситуації? 


- Альтернативи мінському процесу не бачить той, хто її не шукає. У даному випадку це Петро Порошенко. Він вчепився за цей мінський процес, який нам нав’язаний Путіним і підтриманий західними партнерами, а тепер йому, напевно, соромно зізнатись, що це була груба політична помилка. Альтернатива в тому, що теоретично існує військове вирішення. Не сьогодні, так завтра. Просто треба зміцнювати армію, переводити її на стандарти НАТО, готуватись до відповідного моменту, коли Росія ослабне, а наша армія буде сильна.


Якщо говорити про дипломатичну альтернативу, то крім нормандсько-мінського формату, можна напружитись над іншими форматами. Говорили про США (як учасника процесу з врегулювання на Донбасі, - ONLINE.UA). Контраргумент - США не захочуть вплутуватись. Моє запитання: а ви пропонували? Не пропонували. Кінець кінцем, є дві держави-гаранти Будапештського меморандуму - Велика Британія і США - до яких ми можемо офіційно звернутись.


Українська дипломатія могла б випрацювати інший формат вирішення. Торік поляки говорили про формат, коли будуть залучені ЄС, Велика Британія, США, Польща, Україна та РФ. Треба пропонувати формати.


Найбільша небезпека Мінських домовленостей - в тому, що у своїй політичній частині вони глибоко суперечать національним і державним інтересам України. Вони передбачають вибори на Донбасі без виведення російських військ, так - пункт про кордон останній, а вибори передують. Найстрашніший пункт – змінити Конституцію, де передбачити особливий статус Донбасу, який буде погоджений з ЛДНР. Ці політичні поступки антиконституційні. Порошенко перевищив свої повноваження. Це призведе до федералізації, фрагментизації і дезінтеграції України. Тому повне виконання Мінських домовленостей в інтересах Росії, а не України.


Мінські домовленості не призвели до вирішення жодної з проблем. Обмін полоненими не відбувся, припинення вогню не відбулося, а російські вимоги – амністія, зміни до Конституції та проведення виборів - лишаються актуальними. Я запевняю вас: як тільки міжнародна ситуація для України зміниться на несприятливу, Захід може пристати на російську трактовку, яка говорить - спочатку політична частина, а потім безпекова. Поки був Обама, ніби виходило, що українська трактовка сприймалась на Заході. Уявіть, якщо Трамп пристане на російську трактовку. Спочатку вибори – потім відновлення контролю над кордоном.


Україна має шукати шляхи виходу з Мінських домовленостей. Такий шлях є – прийняття закону, де Донбас буде визнаний окупованою територією. Він нам зразу дає два удари по мінському процесу. На окупованих територіях не проводяться вибори - раз. І визнання частини Донбасу окупованими територіями унеможливлює особливий статус. Бо український парламент визнав ці території окупованими, а не як з особливим статусом.


Якщо парламент прийме такий закон, то це торпедує мінський процес. Тоді треба шукати інший формат, але військову силу все одно треба нарощувати. Бо може бути така ситуація, коли без військового втручання питання Донбасу не вирішиться. На сьогодні ці території окуповані. Україна має модернізовуватись на тих територіях, які вона контролює. А коли Росія ослабне або розпадеться, то ми заберемо і Крим, і Донбас, тільки на своїх умовах.


- Зараз 5% від ВВП йде на оборону, а, можливо, доведеться й більше витрачати. Українське суспільство готове?


- Думаю, українське суспільство було готове до цього в 2014 році, але Порошенко своїми закликами до миру його розхолодив. Готовність суспільства визначається, коли влада мобілізовує народ на оборону, а не розхолоджує тим, що хтось домовиться за кулісами, і війни не буде. Це обман суспільства. Коли влада б демонструвала здатність мобілізовувати людей, перевела економіку на воєнні рейки, якщо б влада, Порошенко та частина олігархів поділились на потреби оборони, бюджет би отримав достатньо. Люди б так само скинулись.



Українська армія. Фото: president.gov.ua


У США під час кризи за ініціативи Біла Гейтса 50 найбільших мільярдерів скинулись своїми особистими коштами, щоб врятувати Америку від фінансової кризи. В Україні війна. Чому десять провідних олігархів не можуть пожертвувати 10, 20 чи 50% зароблених коштів на потреби оборони? Можуть. Тільки президент має подати приклад. Основна проблема - в президенті України. Якщо президент діє мобілізаційно, то мобілізується вся нація. А коли частина нації хоче воювати, захищати країну, а президент розказує, що треба миритись і домовлятись, то суспільство ділиться. Одні - за мир будь-якою ціною, а другі - за війну до останнього. В умовах війни суспільство не можна ділити. Головна відповідальність лежить на діях і риториці президента.


- Чим ризикує Петро Порошенко, якщо й надалі проводитиме амбівалентну політику? Наприклад, якщо він й далі буде говорити про "найсильнішу армію в Європі" і, водночас, "військового шляху повернення Донбасу не існує"? Якщо ці різні заяви звести в одну, то це дуже дивно. Наскільки довго така дивна політика може продовжуватись?


- Тут я бачив би три варіанти. Якщо Петро Порошенко продовжуватиме політику реалізації Мінських домовленостей, самостійно чи під зовнішнім тиском, він ризикує отримати сильний внутрішній спротив, аж до громадянського вибуху і дострокової відставки з невідомими наслідками. Януковичу вдалось втекти, а тут - не факт.


Читайте також: Ми даємо бойовикам на Донбасі шанс спокутувати провину, нехай приводять полонених росіян — соратник Яроша


Якщо президент схаменеться, перестане потурати корупції, суспільство може консолідуватись навколо влади, і тоді він добуде свій термін. Країна уникне громадянського протистояння всередині.


Третій варіант: якщо припустити фантастику, якщо би президент оголосив воєнний стан на частині території України, в зоні конфлікту, створив би ставку головнокомандувача і очолив би оборону країни, то в нього є шанси на другий термін. Це найменш ймовірний сценарій.


Далі буде...


Олександр Куриленко

Залишаючись на онлайні ви даєте згоду на використання файлів cookies, які допомагають нам зробити ваше перебування тут ще зручнішим

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?